Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Це захворювання має причини: після розпаду СРСР і втрати комуністичної ідеології радянського штибу різні люди різною мірою начитані, які переконують самі себе у власному месіанстві, вирішили рятувати світ. Для порятунку за радянських часів застосовувалася зброя. Її і зараз є у надлишку. Проте рятувати треба завжди під гаслами, щоб люди повірили і підтримали. У СРСР рятували під гаслом — «Мир во всем мире». А зараз — незрозуміло.
Стався ідеологічний вакуум — під гаслами соціалізму вже мало хто хотів воювати і гинути. Тоді на допомогу прийшли ті самі «політологи» й «експерти», що їх за радянських часів ніхто серйозно не сприймав через їхній психічний розлад. Зараз вони почали пропонувати новий міф, за який ухопився Кремль.
Якщо простежити за лексиконом Путіна всі 15 років, то виявиться, що процес пошуку нової ідеології тривав, але мляво і в дуже великих сумнівах. Перші рік-півтора Путін багато говорив про демократію і свободу слова. Захід зачаровано стежив за виступами «молодого російського лідера», передчуваючи близьке співжиття й об’єднання однієї шостої суші у єдиний цивілізований простір.
Однак це тривало недовго. Путін приспав пильність Заходу і почав відновлювати незрозуміло що. Йому хотілося чогось більшого — від краю до краю. Він нагадував, що розпад СРСР — велика трагедія, але не всім на пострадянському просторі це подобалося. СНД благополучно занепадав, ОДКБ не працювала, ШОС заснула у міцних обіймах Китаю, до Митного союзу приєдналися лише дві країни, решта боязко приглядаються. Щоразу менше охочих бути співучасником і спостерігачем того, як Путін стане великим та могутнім.
Політичні шизофреніки не давали Путіну спокою, і він здався. Він зрозумів, що іншого надійного шляху до вершини слави збирача земель нема. Якщо землі не хочуть знову стати радянськими, то будуть російськими. Навіть якщо ці землі зовсім не російські і ніколи ними не були. Але шизофреніки ласкаво нашіптували Путіну — давай, не бійся, ми тобі і план зробимо, і програму напишемо, і хоч якусь конституцію зліпимо, і народом допоможемо. Благо, що шизофреніків у великій країні за статистикою, завжди багато.
Коли дивишся на те, що відбувається у Східній Україні, то закрадається ще одна підозра. Можливо, це такий план у Путіна — звільнитися від усіх — лівих і правих радикалів, монархістів і лімоновців, фашистів і курґінянців, любителів постріляти і професіоналів побрехати? Ну не може бути, щоб із натовпу людей із різними поглядами і діагнозами вийшло щось путнє. Чи все-таки росіянам так і не вдасться побороти в собі багатовікове бажання захоплювати і пригнічувати? І винайти, нарешті, свою м’ясорубку чи порохотяг.
Р.S. У тексті наведено фрагменти реальних документів — творів Сєрґєя Курґіняна і проекту конституції «Донецької народної республіки». Не вірите — перевірте в інтернеті.
ПУТІН ТА ІСЛАМ
За кілька днів до священного місяця Рамадан у Криму співробітники російських спецслужб увірвалися в медресе хафизів у селі Кольчугіно Сімферопольського району, а педагога Айдера Османова відвезли на двогодинний допит. Як заявив муфтій Духовного управління мусульман України Саїд Ісмаїлов, окупаційна влада, крім того, що відкрито переслідує вірних, намагається розколоти мусульманську громаду. Судячи з подій, привід звичайний для російських спецслужб — «у Криму з’явився ісламський екстремізм, що його підтримує і фінансує Україна». Росія відновлює радянські традиції контролю над релігійними громадами.
Кіностудію «Таджик-фільм» за радянських часів називали «Басмач-фільм». Жарт грубий, але доволі точний. У Таджикистані знімали більшість радянських стрічок про басмачів — про бородатих, у кольорових халатах, чалмах і з грізними очима чоловіків, що їх знищували доблесні червоноармійці. Насправді, це басмачі знищували червоноармійців до кінця 1930-х років, але радянській пропаганді потрібні були «перемога» і «справедливість». Так вважали у відділі пропаганди ЦК КПРС і Державному комітеті СРСР з кінематографії, тому в режисерів і акторів роботи було багато.
Якщо порівняти кількість героїчних стрічок про перемоги над ворогами радянської влади, фільми про басмачів опиняться на першому місці. По-перше, басмачі — це загадка, а знищувати загадку — улюблена справа радянської пропаганди. По-друге, відточувався старий, ще з царських часів образ «бусурманина», одвічного ворога російського народу. З одного боку, в СРСР також жили мусульмани, з другого, як намагалася пояснити пропаганда, є радянські мусульмани, а є — антирадянські. Порівняння, схоже на маразм.