Легенди нескореної зими

У Сергія була опухла, неголена пика, червоні очі та помітний тремор в руках. Якщо зважити на вим’ятий несвіжий одяг і нечищені майданівські берци, то вигляд він мав не набагато ліпший від паризького клошара. Та це не стримало Жалія і він обійняв, вітаючись, гостя.

— Як доїхав? — запитав з увічливості.

— Здогадайся сам, — зітхнув Сергій, важко видихнувши перегаром.

Бусик від’їхав, він помахав рукою услід, прощаючись з нещодавніми супутниками-«співпляшниками».

— Нічого, тут відмиєшся, відпочинеш… похмелишся… — підколов Роман.

— Ні-ні, останній пункт, озвучений тобою можеш викреслити з програми. А як у тебе тут справи?

— Схоже, мене знайшли, — зітхнув, — треба перебиратися на інший континент, в Штати, — і запросив сідати в машину.

— Нормально вони працюють, — всівся на переднє сидіння Сергій. — Тільки одне в цій історії мене втішає… Вони менше думають про те, що відбувається у Києві, а більше — про власні інтереси.

— Мене це з одного боку теж втішає, а з іншого — не дуже, бо під ударом я, — посміхнувся Роман, натиснув на акселератор, розвертаючи авто і запитав: — Голодний? Може, пообідаємо десь дорогою?

— Ні, я кимарну трохи, вибач… А поснідаємо вже в Парижі. Не проти?

— У Галі? — з розумінням посміхнувся Роман.

Але Сергій відмовчався, відкинув голову на підголівник і втомлено заплющив очі. Роман важко зітхнув і розвернув машину у напрямку, вказаному на дорожньому знаку «Paris 490 km». Пропустив фуру, що мчала з ракетною швидкістю по трасі, глянув на товариша, як він на це зреагує, але той, схоже, моментально заснув. Він натиснув на «газ» і нарешті виїхав на трасу — рівну і гладку, мов дзеркало. Жалій знову зітхнув, адже йому хотілося поговорити і про Майдан, і про людей на ньому, і про те, які Сергій бачить перспективи цієї революції… Але тому було не до розмов… Роман задумався про своє…

Він був змушений виїхати з України ще до подій на Грушевського. Прокуратура порушила проти нього кримінальну справу і готувала подання на зняття депутатської недоторканності. Пшонка з екранів телевізорів переконував, що це переслідування не пов’язано з політичною діяльністю депутата, а тільки — з кримінальною. Начебто у 2001 році він побив у під’їзді сусідку і відібрав у неї квартиру. Хоча сама жінка не так давно померла в Ізраїлі, а квартиру продала ще перед від’їздом на історичну батьківщину, свідки «побиття» знайшлися. Документи купівлі-продажу визнали не дійсними. Словом, справа була шита білими нитками.

Жалію зовсім не хотілося опинитись у СІЗО, де він міг сам впасти з «висоти власного росту» і «померти від отриманих травм». Насправді під весь цей революційно-майданівський шумок Саша Стоматолог зі своєю компанією планували відібрати у нього прибутковий будівельний бізнес[72]. Їм не вдалося здійснити це у попередні роки, тому намагалися зробити це зараз. Ні, частину його бізнесу вони все ж встигли «віджати»[73] ще у 2012 році, але цього їм виявилось замало. Оскільки Жалій позиціонував себе як людина, далека від політики, тому він став зручною мішенню.