Українське письменство

Як же стоїть справа з внутрішньою вартістю бєлоусовських перекладів, яка художня їх вага? Як справляється він з труднощами завдання?

А ці труднощі є. Вони великі й безперечні, хоч, може, й не зразу впадають в око. Загострюються вони тими підвищеними вимогами, які мимоволі ставиш до перекладу з близької мови, а надто, коли перекладеним бачиш добре знаний, заучений текст. Явище добре відоме. Хоч якою добірною мовою перекладете ви елегію Ленського «Куда, куда вы удалились», російському читачеві ваш переклад здаватиметься «недостаточным». І знов же: хоч би як вишукано досвідчений і знаний поет переклав Шевченкову «Думу», український читач незмінно вважатиме, що якась частина букету розвіялась безслідно. Відомий приклад, як старий Квітка був невдоволений російським перекладом своєї «Марусі» і запрошував Плетньова «вникнуть в видимую разницу наших языков — русского и малороссийского». На його (Квітчину) думку, «что на одном сильно, звучно, гладко, то на другом не произведет никакого действия, холодно, сухо». В його російській «Марусі» «положение лиц привлекает участие, а рассказ ни то ни се… напротив, малороссийская («Маруся») берет рассказом, игрою слов, оборотами, краткостию выражений, имеющих силу… «Ні, мамо!» — «Атож» — «Але», у места сказанное, в русское это не оденешь»[333].

Першу трудність перекладу Шевченка становить його синтакса та фразеологія, що безпосередньо виростають на народно-поетичному ґрунті. «Поет золотої пори, що прийшов раніш од школи та традицій», Шевченко не має в складі фрази ані тіні книжності. Звідси перед перекладачем намічаються два виходи, про які говорить А. Є. Грузинський в рецензії на російський «Кобзарь» «Знания»… «Переводчику грозит несколько опасностей. Слишком уйдя в область литературного языка, он рискует обезличить оригинал; если же он захочет сохранить живые краски национально-бытовые, ему надобно столько же остерегаться невразумительности от излишней близости к подлиннику, сколько «обмоскаливания» текста, если он не разборчиво будет прибегать к народной великорусской фразеологии»[334].