Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
По всіх цих рубриках, з кінця почавши, і розгляньмо переклади І. О. Бєлоусова.
1. Щодо розуміння українського тексту, то воно в нього цілком достатнє. Вдумливий і повсякчасний читач «Кобзаря», він помиляється далеко менше, як перекладачі 60-х рр., і тому не завжди можна пристати на характеристики О. В. Багрія, коли він зазначає: «Белоусов допустил ряд неточностей при передаче ритма и содержания», або: «в переводе Белоусова много неверного понимания текста». Коли перекладач слова первотвору: «Ой на горі ромен цвіте, / Долиною козак іде» перекладає: «На горе то мак цветет», то це ще не свідчить про нерозуміння тексту і перекладу не псує (паралелізм образів: квітка на горі, козак у долині — витримано). Далеко прикріше, коли вози з ножами, залізною таранею, перетворюються на «запасы пушечных снарядов». Помилок останнього ґатунку у Бєлоусова небагато, хоч без них і не обійшлося. Напр., у присвяті «Єретика» Шафарикові слова:
він перекладає:… «Наше море — вечно будет полно». У Шевченка думка інакша: наше море от-от (незабаром) виповниться. Не менш прикра помилка в назві поезії — «Моим союзникам», — Шевченко пише: «Моїм соузникам»; або ж відоме місце «Холодного яру»: «…А згадаєш, / то була й дорога / з монастиря Мотриного / до Яру страшного», що звучить у перекладі так:
Бєлоусов, видимо, зовсім не усвідомив назви монастиря — Мотрин, тобто Мотронин, Мотронинський. Тут він, безперечно, поступається перекладачам петербурзького «Кобзаря» 1911 р. — А. Колтоновському та М. Славинському. У них подібних помилок не буває.
2. В справі відчуття та уміння відтворювати чотирнадцятискладовий, коломийковий розмір Шевченка Бєлоусов мало чим відрізняється від усіх давніх і новіших перекладачів Шевченкових, як же й відходить часом, то скоріше на користь собі. Силабічний, дуже своєрідно і неповно тонізований чотирнадцятискладовий вірш Шевченка російські перекладачі, на тонічному віршуванні виховані, зрозуміли простолінійно, як звичайний собі семистоповий хорей, розбитий на два рядки. Таким хореєм перекладають його Мей і Гербель (в 60-і рр.), М. Славинський і А. Колтоновський (в 900-і рр.).
Чому це так у перекладачів-росіян, прегарно з'ясував О. В. Багрій: їхнє нерозуміння українського народного віршування з'ясовується «отношением русской литературы к русскому народному стиху. Уже начиная с середины XVIII в. начались переделки на литературный лад русских народных стихов (Тредьяковский, Востоков, Карамзин, Львов), причем в творчестве Кольцова эти переделки приняли особенно строго метризованный характер»[337].
Звідки ж хореїзація шевченківського чотирнадцятискладника у Славинського, перекладача, не чужого українській народно-поетичній стихії, досить очитаного, щоб відчути ту стихію у первотворові? Можна думати, що ця практика чотирнадцятискладового (коломийкового) вірша у нього підказана почасти попередніми російськими перекладачами, почасти трактуванням цього вірша у багатьох українських поетів.
Як дає цей вірш Шевченко, ми знаємо. Для непаристих рядків у нього характерний поділ цезурою на два піврядки (4+4), причому кожен піврядок підлягає одному сильному наголосові, місце якого не фіксоване (Тече вода в сúнє море). Для рядків паристих у нього два способи тонізації — хореїчна та амфібрахічна. Римуються, як правило, тільки паристі рядки; широко допускається асонанція та внутрішня рима:
Зовсім інакше виглядає цей самий вірш у інших українських поетів, у тих, що більше корилися вказівкам шкільних схем — у Афанасьєва-Чужбинського, М. Макаровського, П. Куліша[338], пошевченківців 70-х та 80-х рр. У них хореїчний ритм виступає дуже виразно; цезура в непаристих рядках згладжена, римування часто перехрещене. От зразок із присвяченого Шевченкові вірша Афанасьєва-Чужбинського:
337
Багрий А. В. Шевченко в русских переводах. — С. 36.
338
Про народний вірш у Куліша — в книзі «Від Куліша до Винниченка». — К., 1929. — С. 22—25.