Українське письменство

Так Шевченків вірш розумів тонкий поет М. Богданович, визначаючи його, як семистоповий хорей з відступленнями від схеми і замінами хорея іншими стопами[339]; так приблизно зрозумів його і сучасний російський поет Е. Багрицький у своїй «Думе про Опанаса»[340].

Не дивно, що й Бєлоусов, вихований на тонічній версифікації епігонів Кольцова та Нікітіна, пішов тією самою стежкою віддавання Шевченка. Хореїчною його інтерпретацією чотирнадцятискладового народного вірша з’ясовується і легкий перехід його на чоловічі закінчення в паристих рядках («Все дороги на Украйну / Заросли тернóм» або в другому місці: «Злые люди у соседа / Хату подожгли»[341], і видовжування паристих рядків, що перетворює всю поезію на чотиристопово-хореїчну («Бандурист! Орел наш сизый / Хорошо тебе, родной» — «Маркевичу»), і, нарешті, неправильні наголоси, розставлені на власних іменах («Стоит в селе Суботóве»).

Зате у Бєлоусова можна вказати і такі випадки, коли, мимоволі піддавшися первотворові, він забуває про принципи своєї передачі й дає рядки, що наближаються побудуванням до Шевченкових (Огня искра великого», «И не угасает», «Ана давнем пожáрище»). Помітно це і в практиці перекладу шевченківського дванадцятискладового вірша. Інші перекладачі дають його або в шестистоповому хореї, або в чотиристопових амфібрахіях: у Бєлоусова в перекладі «Кавказу» («І тебе загнали, мій друже єдиний») протягом одного абзацу зустрічаємо і ту, і іншу тонізацію («И тебя загнали, друг ты мой единый», — хорей; «Живи же в отчизне бессмертной душой» — амфібрахій).