Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, спалахує 17–19.04.1961 кубинська криза, Совєцький Союз знову впійманий за руку, на гарячому. Криза якось–такось ладнається особистою зустріччю Хрущова та Кеннеді у Відні 3–4.05.1961, але все знову псується спорудженням берлінського муру у жовтні 1961. Потім, 22.11.1961 у Торонто виступає Джон Діфенбейкер та громить СССР із повним знанням справи, як колоніальну та імперіалістичну державу, а тут ще тікає на захід рятуючи шкуру Богдан Сташінскій та вибовкує там усю правду, як про підле убивство Степана Бандери, так і про іншу терористичну діяльність Кремля за кордоном. Знову — сенсація на весь світ, та знову — до чого ж неприємна! Але все це так, тільки попередні демаскування; а через рік відбудеться процес в Карлсруе, деталічний та прилюдний, без секретів, що додасть до цього — попереднього, ще чимало нових цікавих подробиць, — висвітлить усю кухню КГБ.
Цього разу світом прокочується хвиля протестних антисовєцьких демонстрацій по великих містах країн світу, наприкінці 1961 та на початку 1962; усього — з півтори сотні. З них найбільше припадає на Великобританію — 48, Канаду — 38, Німеччину — 13, США — 11, тощо. Повчально навести гасла, під якими вони проходили, виписані великими літерами на транспарантах. Для зразку наведемо їх з отих двох, чи не багатолюдніших (сотні тисяч!), у Лондоні, 25–26.11.1961:
Хрущов — убивця! Росія — відпусти колонії! Кров українських лідерів на руках Хрущова! Українська боротьба за волю — продовжується! Геть із російськими вбивцями! Хрущов — отруйник! Україна оплакує убивство Бандери! Ми звинувачуємо Хрущова у смерті Бандери! Російські убивці не зупинять української боротьби за свободу! Геть московських гангстерів! Сьогодні Хрущов убиває Україну — завстра — ВАС! Мир у світі в небезпеці, поки у Кремлі убивці! Майбутнє ваших дітей вирішують гнобителі України! Україна вимагає незалежності від Росії! Україна хоче позбавитись російських убивць! Хрущов був рукою Сталіна в Україні! Убивця Бандери удостоєний ордена від Російського уряду! Бандера загинув за українську свободу! Російський уряд — то ганг убивць! Сталін має учня в Хрущові! Хрущов і Шєлєпін — убивці Бандери! Хрущов — кат України! Стережіться! Хрущов вас поховає! Свободу Україні! Комунізм іде з убивцями! Комунізм — інша форма російського імперіалізму! Допоможіть нам!
Вражає тут, як реторична сила гасел, так і висока політична зрілість їх змісту.
Коли розмірковують оті славетні підстави “снятія Н. С. Хрущова”, то з цієї причини можна й багацько чого почути. Від посилання на особисті амбіції Л.І. Брєжнєва до “зради” Анастаса Мікояна. Все це було так, але справжній історичний аналіз свідчить лише про одвічну містечковість совєцької історії. Бо, як підходити до історії зі справжньою історичного пункту зору, ідучи від аналізу дотихчасової совєцької політики, яку чи не особисто формулював “наш Нікіта Сєргєєвіч”, то його — як політичного діяча, можна вважати на той час (1964), — стовідсотково спаленим.
У внутрішній політиці, крім другорядних, але численних промахів, він розвивав економічну ідею регіональності: так звані совнархози. Пояснимо це так, аби було ясно для кожного. Сталінська економічна інтеграція базувалася на штучних засадах, на тому, що кінцевий, стовідсотковий продукт виробництва — завжди виробляла Москва. По “рєспубліках” виробляли завжди лише напівфабрикати. Скажімо, бавовну вирощували в Узбекістані, нитку з неї сукали десь в іншому місці, скажімо — в Прибалтиці, матерію з неї ткали ще десь в іншому місці, а штані з цієї матерії — кінцевий продукт, — сшили десь у Москві. Така система, щоправда, була можливою лише за умовних цін на нафту, на перевезення, за отого монополістичного держкапіталізму. За ринкової економіки такі «економічєскіє связі» стали би понад збитковими та саме над іх “розривом” так плакалися свого часу інтер–люмпени у незалежній вже Україні. Хрущов, віддамо йому належне, помітив збитковість подібної «інтеграції», та спробував дещо поліпшити справу, провівши чітке економічне районування, створивши регіональне керування економікою, — так звані “совнархози”. Але спалив себе цим в очах соратників, які розуміли до чого це може привести в перспективі: економічної, а значить і політичної самостійності совєцьких “рєспублік”.