Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Чи має, як думають гієни угодовського табору, схилитися додолу прапор неприєднаної боротьби з Московією? Чи ідеї цього прапору мають затертися, втратити свої барви у багні об’єднаного непередрішенства й капітулянства?
Тепер менше ніж коли — небудь! Треба виразно відповісти на питання: чи маємо йти разом із тими, які пхають нас на шлях націонал–комунізму? Які вмовляють, що “не кожний комуніст є для нас конче ворогом”? Які захвалюють таких “великих патріотів”, як В. Винниченко, або М. Скрипник; які в найкритичнішу годину України були прислужниками Москви? З тими, які підтримують на Заході цинічний обман Кремля, що Москва не окупувала Україну, а подарувала нам “нашу державу УССР”, тільки трохи не з таким режимом, як би нам хотілося?
Ці слова написані сорок років тому, але — як же вони актуальні сьогодні, коли ми, нарешті, маємо незалежну Україну, та от тільки знову, — трохи, трохи не з тим режимом, як нам усім би хотілося…
Коли під “злагодою”, яка забезпечила нам оте мирне (“без кровопролиття”) існування, — маються на увазі нові роки продовження руссифікації та посилення колоніального гноблення.
Наостанку, не забудемо пом’янути “добрим словом” ще раз пана Пала Р. Магочі, який у своїй “історіі України” (на аж 784 с), — зграбно промовчує убивство Степана Бандери 1959, суд над кагебістом Богданом Сташінскім 1962, та всесвітні обурення з цього приводу: “Хрущов — убивця!”. Імені Сташінского, як імені Шварцбарта в його “індексі“(на 60с.!), — взагалі немає; хоч і є якість там греки Іаннопуло з Одеси, що теж мали невідомо яке відношення до України.
Взагалі, щодо навіть поцінування ролі України у світі — то відомому професорові далеко до мало відомого тепер Ланселота Лавтона, який ще 1939 ствердив, сповістив нас про те, що Україна — то є найбільша проблема сучасної Європи.
6. “Хрущов — убивця!”
Так скандували були підчас демонстрацій люди доброї волі, б’ючи вікна совєцьких амбасад по цілому світі. Але, не помічено, аби хтось за подібних обставин скандував би — “Сталін — убивця!”. А “наш Нікіта Сєргєєвіч”, тільки подумати, — прославився на заході саме тим, що “разоблачіл (культ лічності) Сталіна”. А це вам уже не дурепство з кукурудзою, яку треба продвинути за Полярне Коло, або хрестовий похід проти віслюків…
Нагадаємо про це ще раз. Службовий шлях самого Н. С. (як і Брєжнєва з Косигіним) потерпає відчутний перелом саме 1937, та перед ним він товчеться десь на самих задах кремлівської ієрархії. А вже 1939 поповнює своєю персоною дещо спорожніле Політбюро ЦК ВКП(б). Того ж 1939 він призначається сталінським гауляйтером України (1939–1949). Його основним життєвим призначенням є тепер боротьба на основному фронті Москви, — викоріненні всього українського: нації, культури, народу. Одне слово, очистка чергової «русской зємлі» від її законних власників. Не забуде він про це й ставши “вождєм”, поки не злетить 1964.
Таким чином, саме він, Н. С. Хрущов, несе пряму відповідальність за все те, що відбувалося в Україні з 1939 та по 1964. А відбувалося за цей час чимало, та відповідальність за це несе, в першу чергу, — він. Це й перелічимо: політичні (вони ж — етнічні) чистки в Галичині, Буковині та на Закарпатті; як перед війною, так само після. На його ж совєсті усі повоєнні репресії, вивезення до Бетпак Дала (Голодного Степу) всього татарського народу, а з ним ще десь мільйона людей з України («бил в окупаціі»). На конті цього ж кремлівського хряка й голодомор 1947 в Україні, ще з півтора мільйони людей.
Отже, ота доповідь Хрущова на ХХ з’їзді — мала чітке підгрунтя: необхідність виробу якогось модус вівенді — засобу існування поміж самими кремлівськими хряками, не більше. Давайте ж, мовляв, “жіть дружно”: гризня за владу, та — як же без неї, але… принаймні ж — не нищити одне одного! Що ж, по ньому такий спосіб життя прижився: і він не понищив опозиціонерів — Молотова, Кагановіча “і прімкнувшєго к нім Шєпілова”, і його не знищили, відправивши на пенсію.
Але, за межами вузького класу номенклатури — не змінилося рівно нічого. До того, все це були справи внутрішні, та не ними він набув на заході славу убивці, міжнародного злочинця, не меншого від самого Сталіна.
Отже, повернемося до основного ворога Н. С. Хрущова — України.
Є досить відомими масакри політичних в’язнів НКВД по численних містах України (Львів, Київ, Житомир, Тернопіль тощо, 1941). Розстріли інтелігенції у Львові. Вони, ясна річ, не могли бути здійснені без санкції Хрущова, та на це є незаперечні підтвердження. Зокрема німецький дослідник Курт Цізель (Червоний Румфорд. Документація до холодної війни, Тюбінген, 1961, с. 97) посилається на: