Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Крутилося навкруги Бандери й чимало іншого московського сміття, аж до якогось Вінціга, заарештованого німецькою розвідкою; він планував викрадення дітей Бандери.
В Москві тим часом починають розуміти, що часи аматорства минули, в Німеччині є свій захисний апарат проти терору, своя розвідка, та… до справи треба готуватись грунтовно. Настає час Богдана Сташінского, досвідченого агента КГБ з 1950. Його готує та напутує сам голова КГБ Алєксандр Шєлєпін, довірена особа Н. С. Хрущова. Той згодом зробить його за це на ХХІІ партз’їзді (1961) - секретарем ЦК. Зброю для Сташінского виготовляє спеціальний науковий інститут убивць КГБ “почтовий ящік №…”, у просторіччі — “хозяйство Жєлєзнова”. Це компактна пістоля, що вистрілює в обличчя жертви плювок синільної кислоти, найсильнішої отрути, яка провокує негайну зупинку серця: імітуя раптову природну смерть від серцевого нападу. Хоч і має характерний запах — гіркого міндалю, який, однак, скоро вивєтрюється; але, попавши до організму — отрута зберігається довше, та може бути викритою при своєчасному розтині.
Саме з цієї зброї був убитий Б. Сташінскім 12 жовтня 1957 на сходах свого бюро український журналіст, доктор Лев Ребет, — перше мюнхенське вбивство. Але, воно було радше пробою, перевіркою схеми дій. Бо, — поліція навіть не засвідчила вбивства, та зійшлася на тому, що Л. Ребет помер від несподіваного серцевого нападу.
У Москві перебіг подій викликав загальне захоплення та радість: шлях до досконалого скритовбивства нарешті знайдений! — тепер…
Але, наступне убивство Степана Бандери на сходах його власного дому у Мюнхені 15 жовтня 1959, — показало, що московським убивцям ще далеко до досконалості: розтин тіла показав наявність отрути. Саме тоді й придалася для відведення очей попередня афера з наклепами на Оберлендера. Однак, і цього було замало, бо 13 жовтня на прес конференції у Східному Берліні, московська більшевичня вустами агента КГБ Стефана Лібгольца робить сенсаційне “відкриття”: С. Бандеру замордував член проводу ОУН Дмитро Миськів!
Здавалося би — навіщо нова версія, коли вже й стара, з Оберлендером, майже забуласяі Але, справа в тому, що місяць перед тим, 12 серпня 1964, — звіяв на захід убивця Ребета і Бандери, агент Шєлєпіна і Хрущова, Богдан Сташінскій; тільки но нагороджений за свій геройський вчинок орденом «Красного Знамєні».
Втім, як ця нова версія щось там і засвідчила, так це радше те, що всі й раніше могли добре знати (як хотіли знати). А саме, що навіть у справі свого життя — брудній провокації, московські більшовики були, часом, таким самим сміттям та нікчемством, як і в будь–чому іншому. Бо Дмитро Миськів, шкода, був 12–15 жовтня 1959 у Римі в справах, що засвідчене документами та свідками. Та був викликаний терміново до Мюнхену тільки 15 жовтня 1959, після убивства Бандери.
Одне слово, брехливих совєцький версій, та ще таких, що кожна виключала інші (!), — було тоді не перелічити. Однак, жодна з них не була сприйнята кимось серйозно; з кожної стирчали віслючі вуха московського КГБ. Ну, як з отим повідомленням про смерть Бандери радіостанцією в Празі, яке, кажуть люди, передувало самому вбивстві на цілу годину.
Для новітньої історії десятиріччя 1953–1963, — було чи не найбільш рясним на історичні події. Оглянемо їх коротко.
Смерть І. Сталіна 5.03.1953 — призвела до радикальної зміни влади в Кремлі. Світ турбується, сподівається, гадає — якою ж вона буде, ота нова влада? Дещо заспокоюється, розумуючи так, просто і очевидно: а, чи щось може бути ще гірше від “отца народов”? Але, ці блогі надії підкріплює 14–25.02.1956 — ХХ з’їзд партії більшовиків: «культ лічності» разом із його «послєдствіямі» — повністю викрито, все в повному порядку; нічого такого більше не повторюватиметься. Але, що за шкода, — минає всього кілька місяців та практичне намагання мадярського народу позбавитись для себе «послєдствій культа лічності» — 23.10–4.11.1956, — утоплюється Кремлем у їх власній крові, роздавлюється совєцькими танками. Тут навіть “боягузливий Захід” починає щось розуміти.
На відповідь Совєцький Союз запускає “спутнік” 4.10.1957, але 12.10.1957 — убиває Лева Ребета. Втім, що ж — серцевий напад, з ким не буває? — фонди СССР дещо підвищуються; поготів, 4.10.1959 удається сфотографувати зворотній бік Місяця, якого ще ніхто не бачив, чи ж не досягнення? Однак усе остаточно псує вбивство Степана Бандери, поготів, досвідчені люди не мають сумнівів щодо авторства. Одночасно наприкінці 1960 відбувається XV Генеральна Ассамблея ООН, де виступає сам Н. С. Хрущов, борець за загальний мир, пропонуючи остаточно звільнити усі колонії та всім повністю роззброїтись. Під контролем ООН, ясна річ. Він добре знає, що його СССР не роззброїться ніколи, але… Він — досвідчений демагог та знає, що каже. Зі своєї кремлівської висоти вважає весь світ за придурків, та не приховує цього. Йому сміливо наважується опонувати прем’єр Канади, пастор Джон Діффенбейкер, який прямо указує, що в колоніальній залежності від Москви перебувають багатомільйонні народи так званого СССР, в тому числі — й український. Не дарма ж уже рік, як конгрес США прийняв резолюцію про щорічний Тиждень Пораблених Націй; до яких, знову ж, входить і українська. Не в стані чомусь заперечити по суті, Хрущов 12.04.1961 на відповідь поспіхом запускає в космос Ю. Гагаріна, — “наш отвєт Діфєнбєйкєру”. Мовляв, ви вже бачили — соціалізм — то й є найкраща стартова площадка до космосу. Довірливий світ на разі знову трохи заспокоюється, ви ж бачите: “русскіє опять удівілі мір!”