Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У ракетно–ядерній війні, якщо їй не вдасться запобігти, перемога буде на боці країн світової соціалістичної системи, що відстоюють прогресивну висхідну тенденцію у суспільному розвиткові та такою, що має всі новітні види озброєння та бойової техніки, а також підтримку трудящих усіх країн.
Тут особливо зворушливо бринить останнє: “трудящих усіх країн”. А значить і тих, що мають бути повністю знищені в перебігу такої війни; як оті чехи або кубинці, яких не жалко заради перемоги соціалізму в усьому світі. Що думають ті самі люди, або подібні їм, про все це сьогодні — важко сказати, але слід пам’ятати, що в їх руках і досі знаходиться більша половина атомового арсеналу світу. Та ще й про те, що їм однаково чужі, як елементарна логіка, так і здоровий глузд. Про це не можна забувати ні на мить.
Сьогодні, по Чорнобилі, згубність атомової війни стала для тих, хто зберіг рештки розуму — очевидною, але півстоліття тому…
Отже, не забудемо, що першим, хто так коротко, але вичерпно ясно попередив світ про цю планетарну небезпеку — був саме Степан Бандера. Віддамо належне генієві цієї великої людини.
Але, час плине та в Кремлі не сплять. У Мюнхені, на сходах офісу 12 жовтня 1957 гине український журналіст Лев Ребет, той самий, що підтримував та роздував так сприятливу для Москви опозицію в ЗЧ ОУН. Вбивство практично досконале, бо розтин визначає загибель від серцевого нападу, та ніщо не свідчить про постріл убивці в обличчя жертви синільною кислотою. За допомогою спеціальноі пістолі, сконструйованої у Москві, “в хозяйствє Жєлєзнова”.
Убивство не могло бути, ясна річ, зовсім уже несподіваним, історія кагебістських полювань на Степана Бандеру, — це окремий том; чого тут тільки не було! За повоєнні роки трьох совєцьких агентів арештувала американська Сі–Ай–Ей, двох вистежила німецька поліція; зірвано було план викрадення дітей С. Бандери. Але, не забудемо, що політичних емігрантів ніхто спеціально не охороняє, та сили були не співрозмірні.
До цього не вадить, можливо, нагадати, що лише за роки 1951–1959 у Федеративній республіці Німеччині було заарештовано або викрито, одне слово — знешкоджено, загалом 18 299 більшовицьких шпигунів, але то ж були далеко не всі…
У Кремлі — свято, торжествують: нарешті винайдений засіб досконалого мордування, досконалого скритовбивства. Відкрита, можна сказати, дорога до світлого майбутнього: кого ні замордуй — все зійде, — на розробників і виконавців щедро сиплеться дощ “правітєльствєнних наград”.
Перша удача підбадьорює, надихає московських убивць, — Хрущова з Шєлєпіним, та вони через два роки насилають того ж таки щастивого скритовбивцю КГБ Богдана Сташінского для наступного, головного скритовбивства. Воно теж, ніби блискуче вдається, та 15.10.1959 падає на сходинах свого дому у Мюнхені, Крайтмайрштрассе 7, — замордований Степан Бандера: черговий серцевий напад, споводований доброю давкою синільної кислоти в обличчя зі секретної пістолі.
Але, знайшлися у світі й проникливі люди, що відразу побачили руку Москви. Аргентинський журналіст Енріке Мартінес Кодо, у статті “Особистість героя” в газеті “Ель Пуебло” (“Нарід”) № 19 505, від 31.10.1959 (Буенас Айрес), — чітко схарактеризував це, як “помсту Хрущова, помсту Москви”. Наприкінці статті він пише, варто це навести, що:
Але дуже помиляються ті, хто вірить, що смерть Степана Бандери покладе хрест на визвольних прагненнях багатостраждального українського народу. Тепер, більше ніж будь–коли раніше, ім’я Степана Бандери стане насправді визвольним прапором народів, поневолених червоною комуністичною диктатурою.
Однак, офіційні підозри в убивсті з’являються лише тоді, коли було, хоч і з порядним запізненням оприлюднено 9.12.1959 дані медичного розтину, який показав наявність в організмі убитого певної кількості ціанідів. Отже, яка шкода, так і не винайшли в московському “хозяйствє Жєлєзнова” (а, як насправді — то Хрущова–Шєлєпіна) - засобу досконалого морду; марно пішли оті “правітєльствєнниє награди” розробникам… Але, це у них не новина, радше — правило.
Втім, часткові невдачі не розхолоджували Москву у пошуках методів досконалого скритовбивства. Менше двох десятків років по С. Бандері було винайдене мало не досконале рішення: Замість пістолі з отрутою, — легка парасолька з голкою на кінці, обмазаною кураре, або ще чимось. Так був убитий в лондонському метро болгарський емігрант, письменник–антикомуніст Марков.