Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Гаранджа прилаштувався за однією такою групою. Скоро він зауважив, що міліціянти ходять від магазину до магазину, але ніде особливо не затримуються. Найближчим до Віталія був книжковий магазин, тож він припустив, що зараз вони зайдуть саме туди. Це наштовхнуло на думку теж зазирнути до книгарні, випередивши правоохоронців. Покупців у магазині не було, продавщиця відразу ж підійшла до Гаранджі, запропонувавши свої послуги, та він відповів, що хотів би сам підшукати собі що-небудь, і почав перебирати книги на високому стелажі, який відгороджував його від залу і від тих, кого він чекав у магазині.
За кілька хвилин у залі з’явилися оперативники. Він чув, як один із них сказав: «Міліція. Ми розшукуємо одного чоловіка, який живе десь поблизу, — і дуже точно описав Геннадія Калача. — Ви бачили його?» Продавщиця захвилювалася, але помітно було, що вона навіть не намагається згадати описану людину. Жінка просто вибачилася, що нічим не може допомогти. Вочевидь вона якнайшвидше намагалася спекатися непроханих гостей. Подякувавши, міліціонери вийшли.
Віталій замислився. Отже, Геннадія Калача досі шукають. Схоже, міліція підбирається до нього все ближче і ближче, звужуючи коло. Гаранджа сказав продавщиці, що його нічого не зацікавило, і вийшов на вулицю. Оперативники продовжували планомірний обхід магазинів, кав’ярень та крамничок. Віталій прискорив крок і невдовзі опинився біля кав’ярні «На розі». За одним зі столиків літня пара потягувала пиво. Вони виглядали втомленими, розмореними спекою. У темній глибині бару Віталій помітив жінку, з якою домовлявся про кімнату; вона дивилася новини по маленькому телевізору, що примостився на стійці.
Спочатку жінка поглянула на нього безтямно — видно було, що не впізнала, та поступово її погляд потеплів.
— Привіт, — сказав він. — Я йшов повз вашу кав’ярню й вирішив зайти. Можна мені ще вермуту з льодом?
— Звичайно! — відповіла жінка і заходилася поратися біля пляшок і холодильника:
— До речі, мене звуть Алевтина. А вас?
— Віталій.
— Приємно. А по-батькові?
— Просто Віталій.
Вона поставила перед ним келих. Гаранджа відсьорбнув. Жінка стояла навпроти і запитально дивилася на нього:
— Ну то як? Може бути?
— Дуже добре, дякую.
— Щось іще?
— Хотів вас спитати… А якщо я прийду ввечері з дівчиною?
Жінка продовжувала одним оком поглядати в телевізор.
— Приходьте, з ким хочете, аби галасу не було. Я оце дивлюсь у кримінальних новинах про це жахливе вбивство. Ви що-небудь чули про це?
— Так. — Віталію не дуже сподобалося, що вона так зацікавилася вбивством. Але він подумав раптом, що пересічних людей завжди цікавлять злочини проти відомих осіб.
На жінці була біла шовкова блузка і світлі штани, а коли вона потяглася, аби дістати з полиці вермут, Віталій не міг не звернути уваги на її красиві груди.
— Я бачила цю акторку в кіно, — сказала Алевтина, переставляючи пляшки на стійці. — Така симпатична. Дівчина мені дуже подобалася.
Гаранджа знизав плечима.
— Міліція розшукує якогось чоловіка, — кинув він, не відводячи погляду від жінки. — Вони ходять по всіх магазинах на Подолі.
— Виходить, уже знають, хто це зробив?
— Це мені невідомо, просто знаю, що вони шукають якогось чоловіка.
Вона заходилася протирати склянки:
— Сподіваюся, його скоро знайдуть. Адже на душі неспокійно, коли знаєш, що божевільний блукає по місту.
Гаранджа напружився. Чому всі вони говорять про божевільного? Йому вкрай неприємно це чути.
— Божевільний? Чому ви вважаєте його несповна розуму? Бо міліції невідомі мотиви? Але я певен, що вони є. Можливо, це помста. Ви не думаєте, що вона могла комусь дозолити? Чому ви вважаєте, що вона — янгол, а вбивця — божевільний? — він знову надпив з келиха. — А, може, це ревнощі. Жінки часто вбивають одна одну через ревнощі. Як і чоловіки, зрештою. Мені здається, що, навпаки, цей убивця може бути цілком розумною і свідомою людиною. От перехопила вона у когось хорошу роль — чому не мотив. Чи там надягла гарну сукню — іще мотив прибрати її: не ходи у розкішних сукнях, не висовуйся, не доросла поки до ексклюзиву, — він засміявся, прагнучи перевести розмову на жарт.
Алевтина нахилила голову, не бажаючи сперечатися. Її трохи злякав вибух емоцій цього незнайомого чоловіка.
Але за хвильку вона стиха і вперто повторила:
— Та ні, він божевільний. У новинах так і сказали.
— Ви що, не чули мене, — раптом розлютився Гаранджа. — Звідки вони можуть знати? Хіба йому робили експертизу? Чи їй, якщо вбивця — жінка? Нехай спочатку знайдуть убивцю. А я чомусь певен, що цього ніколи не відбудеться. Багато вони злочинців знаходять? Скажіть, багато? Хіба якийсь п’яничка порішить свого товариша по чарці та тут же за столом і засне. Тоді менти прийдуть, подивляться, схоплять його і роздзвонять на цілісінький світ: «Ми знайшли вбивцю! Ми знайшли вбивцю!», — Віталію здалося, що він вдало перекривив якогось мента, проте Алевтина не засміялася.