Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
І тут сталося те, чого майор намагався не допустити.
— Одну хвилиночку, — вигукнула молода жінка з коротким яскраво-рудим волоссям. — Ви що, думаєте, старий алкаш порішив Жанну?
— Я поки не знаю, хто її вбив. Точно відомо лише одне: Калач перебував на сьомому поверсі в той час, коли дівчина померла. Можливо, він бачив убивцю.
— Та ви що? — обличчя жінки-репортера почервоніло від обурення. — Ще б пак! Дайте я вам дещо розповім. Цей старий козел завжди приставав до жінок!
Один із журналістів пустив шпильку:
— І до тебе теж?
— Так! На минулому тижні в нього вистачило сміливості підійти до мене з непристойною пропозицією. Я йому мало по пиці не врізала. Можливо, Геннадій те саме спробував зробити і з цією акторкою, Задорожною. І коли вона таки врізала йому, Калач її задушив.
— Заткни пельку, — порадив хтось із натовпу писак. — Калач, може, і алкаш, але не вбивця. І якби тобі насправді не сподобалися його залицяння, ти б урізала, як ти кажеш, йому по пиці.
Пролунав гучний регіт.
— Панове, — сказав Дементій, — ви мене затримуєте. Не забудьте, я хочу зустрітися з Геннадієм Калачем, передайте йому, якщо побачите.
Майор з певними зусиллями проштовхався крізь юрбу і втік униз сходами. «Отже, старий пияк приставав до жінок, — думав він. — А раптом це і є мотив? Він зустрів дівчину, спробував до неї позалицятися, вона його вдарила, тоді Калач затяг її в номер і задушив. Ні, щось тут не так. У цього вбивства повинна бути якась передісторія. Воно ретельно підготоване, про це свідчить і шнур від завіс, і те, що вбивця скористався ключем прибиральниці, аби зайти до номера. Ні, це не випадковий збіг обставин».
Авенір Дейкало чекав на майора в кабінеті.
— Адміністратор упізнав намистини, — сказав він. — Щоправда, поки не знайшли Євгена Гиренка. Думаю, що він в кінозалі. На одній з намистин є дуже чіткий відбиток пальця.
— Серйозно? Це чудово, — Дементій сів за стіл. — Хлопці-журналісти кажуть, що Калач живе десь на Подолі, у якоїсь жінки. Треба, щоб наші оперативники перевірили всі закапелки в цьому районі.
— Думаю, скоріш за все, його там хтось ховає.
— Бач, який ти розумний давати мені поради! Слухай, друже, може, нарешті займешся власними справами? Вже очі намуляв!
— Та годі тобі, Миколо! Хіба я відчеплюся від тебе, коли у твоїх руках така сенсаційна справа! До кінця слідства я — твій найліпший друг!
— От цього я й боюся, — вдавано тяжко зітхнув Дементій. — Тоді сиди мовчки і не заважай мені працювати. Домовилися?
— Я мовчатиму, — пообіцяв Авенір. — Але можна спочатку скажу два слова?
— Гаразд, але не більше, — засміявся Дементій.
— Хай твої оперативники пройдуться магазинами на Подолі.
— Магазинами? Це цікава думка. Так, так. Якщо він там живе, то десь поблизу купляє і продукти, і зубну пасту чи туалетний папір. Зараз дам команду.
Тут саме увійшов судмедексперт Гімпель.
— Я знайшов відбиток у ліфті, ідентичний тому, що на намистині, майоре, — сказав він. — Але в нашій картотеці він не значиться.
Дементій пробурмотів:
— Якщо відбиток належить Калачу, то, думаю, він у наших руках. А тепер, — майор звернувся до Авеніра, — вимітайся звідси, мені треба все обміркувати.
Дейкало не став сперечатися і вийшов. А Микола Дементій відкрив нову банку з пивом, знову розклав перед собою свої записи й заходився їх вивчати.
Розділ 9
Приблизно о п’ятій Віталій Гаранджа вийшов з Будинку кіно. Він пішов на перегляд, бо хотів хоча б кілька годин побути наодинці з собою, щоб не відповідати на Маргаритині запитання, поки не зробить, як замислив. Тому й зараз вирішив поблукати містом, подалі від готелю «Палас» та Будинку кіно, вийшов на Хрещатик і мимохіть повернув до Подолу. Віталій вирішив ще зазирнути дорогою до кав’ярні «На розі», випити трохи вермуту з льодом. Пригадалася Ніна, і йому закортіло швидше її побачити. Гаранджа сподівався, що Маргарита після перегляду поїде на його квартиру проконтролювати, як просувається ремонт, а до готелю повернеться ввечері або ж і зовсім сьогодні не приїде. Він сподівався встигнути до готелю до восьмої, поки дівчина на перегляді, а потім знову вийти так, щоб не потрапити їй на очі.
Коли Гаранджа спустився на Поділ і пішов уздовж вулиці Сагайдачного, то побачив кілька нарядів міліції. Серед правоохоронців у формі він помітив і чоловіків у цивільному. «Мабуть, це оперативники, — вирішив Гаранджа. — Отже, вочевидь вони шукають Калача. Слід бути обережнішим. Не варто привертати їхню увагу, проте треба спробувати довідатися про їхні успіхи».