Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Вона підвела голову і пильно подивилася на нього.
— Якось це дуже дивно звучить, чи не так?
І Гаранджа помітив у її очах тривогу.
— Що саме? — різко спитав він.
— Убити через якусь там роль. Чи через сукню…
— Нічого дивного, — знизав він плечима. — Ви просто не знаєте кіношного світу. «Через якусь роль»! Та для актрис це головне в житті — мати ролі, отримувати за це гроші, прославлятися. А сукні для актрис — це зброя, якою вони здобувають бажану перемогу — ролі у кіно чи театрі. Просто ви живете у зовсім іншому світі. Кіношний світ жорстокий. Та й поза кіно життя не менш жорстоке. Зрештою, ця людина ризикувала власною долею, убивши дівчину. Ви це можете зрозуміти? Значить, йому треба було це зробити! Пересічна людина так не вчинить.
Його міркування не сподобалися жінці.
— Я не вірю в це. Не можна чинити зло іншій людині, нехай навіть твій власний жереб поставлений на кін. Це дуже погана ідея. Є багато інших способів досягти свого, нікого не вбиваючи.
— А я, здається, легко можу собі уявити ситуацію, коли людина, загнана у глухий кут, не має іншого виходу.
— Я не думаю, що це вихід, — просто зауважила Алевтина. — Адже це непоправний вчинок. Не можна вдихнути життя у того, у кого ти його забрав.
— Так. Але не можна вимагати від людини віддати власне життя, коли так легко можна забрати чуже.
— А Бог? А гріх? А страх Божий? А страх перед покаранням? Ні, не можу з вами погодитися.
— У тім-то й річ, що такий вчинок може тебе самого привести до загибелі. От це і є справжня перевірка. Невже ви цього не розумієте? Якщо ти скоїв убивство, то врятувати тебе можуть тільки твої міцні нерви, неабиякий розум і запекла сміливість.
— Але невже ви й справді думаєте, що психічно здорова людина може вбити когось лише задля перевірки власних нервів? — запитала Алевтина. — Я не можу в це повірити. А жертва? От, наприклад, ця дівчина, яку вбили в готелі. Адже її шлях тільки починався. Лише божевільний міг вчинити таке!
Гаранджа хотів знову заперечити жінці, але вчасно зрозумів, що треба бути обережним, щоб не виказати себе. Адже вона зовсім чужа людина, чого б то він так розпинався перед нею. Вона така сама обивателька, як усі решта. Хіба вони здатні його оцінити? Віталій опанував себе і посміхнувся жінці.
— Ну, взагалі, нас це не стосується. Проте я готовий закластися: якщо навіть убивцю знайдуть, він виявиться таким самим нормальним, як ви і я.
Він ще не закінчив говорити, коли помітив, як дві тіні впали на стійку бару. Режисер озирнувся і побачив оперативників, які заходили до книгарні. Їхні обличчя блищали від поту, і він навіть відчув його запах. Хлопці замовили собі пива.
— Жіночко, — сказав один, коли вона поставила перед ним кухоль. — Може, ви зумієте допомогти нам?
Алевтина скоса глипнула на Віталія, але він не відривав очей від свого вермуту.
— Ми розшукуємо одного чоловіка, — сказав оперативник. — Може, він колись заходив до вашої кав’ярні чи просто проходив повз? — І почав описувати Геннадія Калача. — То що, бачили ви його чи ні?
— Так, певна річ, — відповіла Алевтина. — У нього ще фотоапарат завжди теліпається на шиї.
Гаранджа похолов. Не було сумнівів — хазяйка кав’ярні справді бачила Калача.
— Схоже, що це той самий чоловік, який нам потрібен. — І обоє ментів присунулися до неї ближче.
— Він майже щодня проходить повз нашу кав’ярню, та й кілька разів заходив до нас перехилити чарку, — сказала жінка. — Я пам’ятаю, він ще попрохав сто грамів горілки. А в нас не було горілки, ми її майже ніколи не купуємо, бо наші відвідувачі більше полюбляють пиво і коктейлі. Думаю, він десь тут живе, неподалік.
Вдавши, начебто його ця розмова не цікавить, Гаранджа допив вермут, зліз з табурета й неквапом рушив до телефонного апарата в глибині залу. Він набрав 009 і сказав у трубку:
— Номер телефону за неповними даними.
Досить швидко Гаранджа отримав номер пані Назарук і тут же набрав його. Він був майже спокійний. Оперативники продовжували розпитувати Алевтину, відчувалося, що вони схвильовані тим, що, нарешті, їм пощастило.