Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Майор рушив до свого тимчасового штабу. Дейкало ув’язався за ним.
Залишившись наодинці з Авеніром, Микола Дементій усівся за стіл, простяг втомлені ноги й витер носовичком спітніле обличчя. Він жодним словом не прохопився журналістам про Геннадія Калача, а про смерть акторки розповів лише те, що вважав за потрібне. А ще дав дозвіл на відвідини моргу, де зараз перебувало її тіло. Сказав, що ведеться слідство, але поки жодних доказів не знайдено. Дементій знав, що цього вистачать усього на кілька годин, і незабаром потреба в інформації виникне знову — журналісти вимагатимуть арешту вбивці. Він поскаржився Авеніру Дейкалу:
— Уявляєш, досі не знайшли Калача! Його ніде немає. Ні вдома, ні тут, у готелі. Навіть у кінозалі шукали, але він зник. Ми, звичайно, продовжуємо пошуки. Задіяні всі сили. Це трохи дивно. Портьє казав мені, що Калач завжди з’являвся тут до одинадцятої ранку і стирчав до пізньої ночі. А сьогодні його немає.
Дементій сердито пихнув.
— Але ж він був у готелі, коли дівчину вбили, і вийшов звідси одразу по тому, як труп підкинули до ліфта. Тепер Геннадій Калач зник. Здається мені, що він саме той, хто нам потрібен. Його необхідно терміново розшукати.
— Його знайдуть, — заспокоїв Авенір приятеля. — Куди він подінеться з таким от обличчям? Скажи краще, вже відомо до кого і в який номер йшла Жанна?
— У тім-то й річ, — знову зітхнув Дементій. — Ми досі не маємо інформації, навіщо дівчина приходила в готель, кого вона відвідувала.
Майор запросив список усіх мешканців готелю, хто зупинився на сьомому поверсі. На момент смерті Жанни тільки в п’ятьох номерах перебували пожильці. Решта кімнат були вільні. Той факт, що дівчина на вході нічого не запитала в портьє, свідчить про її поінформованість, куди і до кого йти.
— То до кого ж був її візит?
Авенір Дейкало знизав плечима. Він давно вже міркував над цим, але якщо міліція дотепер не змогла цього з’ясувати, то і він нічого не домігся від своїх колег.
— Можна припустити, — сказав Микола, потягуючись у кріслі, — що їй було відомо: на сьомому поверсі мешкають найвпливовіші гості фестивалю. Там розташовані виключно люкси. І вона піднялася туди, сподіваючись зустріти когось із них і привернути чиюсь увагу. Ти ж сам бачив, як молоді акторки проходжаються в холі. Можливо, Жанна подумала, що на сьомому поверсі буде менше конкуренток?
Авенір скривився:
— Мені в таке не дуже віриться, хоча б тому, що дівчина вибрала для цього дуже незручний час. Адже практично нікого в готелі не було.
Микола Дементій подивився на свій список:
— От, наприклад, один чоловік з Одеської кіностудії. Такий собі Шварцман. Він — директор картини. Може, покійна з ним намагалася зустрітися?
— Але звідки тоді довідалася, що він у себе в номері? Звідки вона взагалі знала, у якому номері він зупинився? Чи той сам їй повідомив? Ти казав, що на поверсі, чекаючи на Гаранджу, стирчав Калач. То чим погана така версія: зустрівшись в порожньому коридорі з гарною жінкою, фотограф на неї напав. Щоправда, жодних ознак насильства не виявлено, — розмірковував Дейкало.
— Можливо, він не збирався її убивати? — припустив майор. — А коли побачив, що дівчина мертва, злякався й утік?
— А шнур? Не забувай, фігурує шнур від фіранки. Якби він задушив її голіруч, ще б можна було погодитися з подібною версією.
— Шнур? — Дементій похитав головою. — Так, він затяг її в порожній номер. Але якби Жанна помітила, як журналіст знімає мотузочку з вікна, то зрозуміла б, що їй загрожує небезпека, і встигла б закричати чи втекти. Та й не такий він уже й дужий. Легко могла б від нього відбитися. Напевно, в убивці була напоготові ця мотузочка. Але чому він її вбив? Нам необхідно знайти Калача. — майор тяжко зітхнув, підвівся і вийшов у хол. — Хто-небудь бачив Рудька? — гукнув.
Коли Іван Рудько підбіг до правоохоронців, Дементій жестом запросив його до свого «штабу». Знову всівшись за стіл, він наказав охоронцю:
— Візьміть із собою людей, огляньте всі номери, вільні на час убивства. Пан Фельцман надасть інформацію, чи є хтось зараз у цих номерах чи ні. Не забувайте, він зараз у дуже скрутному становищі, тож повинні допомогти йому забезпечити нормальне життя всім мешканцям готелю.
Рудько кивнув:
— Інакше мене просто звільнять.
У цей час Віталій Гаранджа ввійшов до холу «Паласу» і відразу ж зрозумів, що новина про вбивство Жанни Задорожної відома вже всім. Довкола метушилися журналісти, тож ніхто на нього уваги не звернув, і крізь юрбу він пробився до ліфта. Кабіна рухалася вгору, коли він непомітно засунув руку в кишеню і великим пальцем розірвав ниточку, на якій трималося намисто.