Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Не кваплячись, Віталій рушив коридором сьомого поверху, зупинився біля дверей свого 723 номера, дістав портсигар і озирнувся. Поруччя сходів підпирав опецькуватий чоловік і спостерігав за режисером. Гаранджу це не здивувало, він був готовий до того, що тут неодмінно стирчатиме хтось із міліції. Прикуривши, Віталій попрямував до номера 730, у якому жив його давній знайомий, харківський телережисер Павло Дзюбенко. Віталій знав, що Павло провів останні два дні в Харкові і повинен був повернутися лише сьогодні вранці. Гаранджа постукав у двері його номера, спиною відчуваючи — оперативник продовжує стежити за ним. Почулися кроки, потім двері відчинилися. Павло Дзюбенко, невисокий миршавий чоловік з коротко стриженим волоссям і симпатичним засмаглим обличчям, з подивом подивився на Віталія. Потім посміхнувся:
— Привіт, Віталію. Заходь. Я щойно повернувся.
Здивування Дзюбенка було цілком природним, раніше ж бо Гаранджа ніколи не навідував його, та й у публічних місцях при зустрічі ледь вітався, але він запросив колегу до себе без зайвих питань.
Гаранджа пройшов до вітальні.
— Я вирішив поцікавитися, як ти з’їздив?
— Просто чудово. — Павло був не проти трохи побалакати про свої справи. — Хочеш справжнього коньяку? Мені тут презентували пляшку широко рекламованого. Ти уявляєш, щойно почув про якесь убивство сьогодні вночі у готелі. Це правда? Убито Жанну Задорожну?
— Так, — відповів Гаранджа. Він уже стояв біля вікна. Завіси вільно спадали, без підтримки шнура. — По всьому готелю метушаться менти.
Дзюбенко скрушно мовив:
— Отакої! Одну секунду, друже, я ще не встиг розпакувати речі. Зараз дістану пляшку й склянки.
І пішов по склянки.
Тим часом, скориставшись відсутністю господаря, Гаранджа зняв з гачка шнур, скрутив і поклав у кишеню сорочки. Потім дістав дві рожеві намистинки і закинув їх під диванчик у вітальні. Коли Павло Дзюбенко повернувся, Гаранджа вже спокійно сидів у кріслі.
— Вона ж була зовсім молоденькою, — сказав Павло, наливаючи коньяк у два великих келихи. — Боже мій! Кому знадобилося вбивати дівча?
Віталій Гаранджа потягся за коньяком і гонорово відзначив, що рука його не тремтить.
— По-моєму, це якийсь маніяк зробив. Але я вірю, що менти злапають цього сучого сина. — Павло Дзюбенко вихилив коньяк. — Таке гарне дівчисько. Мені шкода її друга, цього бідолашного Євгена Гиренка. Він так сподівався на Жаннину успішну кар’єру.
— Розкажи, що цікавого в Харкові, — перемінив тему Гаранджа. Йому дуже не сподобався натяк на божевільного, на маніяка. Чому всі відразу роблять висновок, що вбивство скоїв божевільний?
— Та нічого там цікавого не було, мусив змотатися на два дні, бо здавали нову програму, треба було приглянути, — відмахнувся Дзюбенко і перепитав, чи не хоче Віталій ще хильнути.
— Дякую, мені час іти, — відмовився Гаранджа і підвівся, — а у тебе які плани?
Павло зиркнув на годинник.
— Чортівня! Уже перша година. Маю бігти. У мене зустріч із колегами з Київського телебачення.
Вони разом вийшли з номера й у коридорі стикнулися з Іваном Рудьком і трьома оперативниками, які входили до сусіднього номера. На них правоохоронці не звернули жодної уваги.
— Отакі справи у вас тут кояться, — підсумував Павло Дзюбенко. — Ну, добре, побачимося. — І він, прощаючись, махнув Гаранджі рукою.
Віталій повернувся у свій номер. Отже, докази було підготовлено. Тепер варто дочекатися ночі. Слід сподіватися, що міліція не зуміє швидко знайти Геннадія Калача. Хто перший знайде фоторепортера? У цьому був найбільший ризик для Гаранджі. Він витяг шнур, узятий у номері Дзюбенка, кинув у шафу, поруч поклав ніж і намистини, замкнув на ключ дверцята й захопив його з собою. Оперативник, який досі стовбичив біля сходів, провів його байдужим поглядом і відвернувся.
Десь близько третьої на столі Миколи Дементія задзвонив телефон. Майор чортихнувся і відставив недопиту банку пива. Ціла купа порожніх банок громадилася перед ним на столі. Дементій у цей час вивчав свої записи, все, що йому вдалося довідатися за ранок. І чим довше він обмізковував ситуацію, тим більше переконувався — Геннадій Калач саме той, хто йому зараз потрібен. І майору страшенно не подобалося, що його досі не знайдено.
Він зняв слухавку:
— Слухаю.