Першому гравцеві приготуватися

Поки я вибирався з лісу, тримав Табло в кутку екрана, щоб відразу взнати, чи Арт3міда виграла гру і отримала ключ. Коли нарешті дістався до транспортного терміналу і застрибнув у найближчу кабінку, було по другій годині ночі.

Я ввів місце призначення на сенсорному екрані кабінки, на дисплеї з’явилась мапа Мідлтауна. Мені запропонували вибрати однин із 256 транспортних терміналів планети як точку прибуття.

Коли Галлідей створив Мідлтаун, він не просто помістив там одне відтворення рідного міста. Він створив 256 ідентичних копій, розміщених по всій поверхні планети. Я не думав, що має значення, до якої копії міста йти, тому вибрав випадкову, біля екватора. Тоді натиснув на підтвердження оплати, і мій аватар зник.

Мілісекунду по тому, я стояв усередині старовинної телефонної будки вісімдесятих посеред якоїсь старої автобусної зупинки Грейхаунд. Я відчинив двері та вийшов. Це було ніби вийти з машини часу. Навколо бродило кілька NPC, одягнених як у вісімдесяті. Жінка з гігантською залакованою зачіскою кивала головою у такт завеликим навушникам «волкман». Хлопець у сірій куртці «Members Only» притулився до стіни і складав кубик Рубіка. Панк-рокер з ірокезом сидів на пластиковому стільці, дивлячись серіал «Розривна течія» на монетному телевізорі.

Я знайшов вихід і попрямував до нього, по дорозі витягнувши меч. Уся поверхня Мідлтауна була PvP-зоною, тому потрібно було діяти обережно.

Незабаром після початку Полювання, ця планета перетворилась на Центральний вокзал, і всі 256 копій рідного міста Галлідея прочесали та обшукали нескінченні паради мисливців у пошуках ключів та підказок. Згідно популярної теорії, Галлідей створив багато копій міста, щоб кілька аватарів могли одночасно його обшукувати без бійки за однакове місце. Звичайно, ці пошуки нічого не принесли. Ні ключів. Ні підказок. Ні «яйця». Відтоді цікавість до планети різко зменшилась. Але деякі мисливці, мабуть, все ще приходили сюди за нагоди.

Якщо в будинку Галлідея вже буде інший мисливець, коли я туди прийду, я планував тікати, тоді вкрасти машину і їхати двадцять п’ять миль (у будь-якому напрямку) до наступної ідентичної копії Мідлтауна. А потім до наступної, поки знайду не зайняту копію будинку Галлідея.

На вулиці був прекрасний середньозахідний день. Червоно-помаранчеве сонце висіло низько в небі. Хоч я ніколи й не був у Мідлтауні, я провів ретельні дослідження і знав, що Галлідей запрограмував планету так, що коли б ви не приїхали і де б не були, на вулиці завжди буде ідеальний післяобідній час пізньої осені близько 1986 року.

Я відкрив мапу міста і простежив маршрут від мого місця перебування до будинку Галлідея. Він був приблизно за милю на північ. Я спрямував аватара в тому напрямку і почав бігти. Озираючись, я був здивований клопіткою роботою над деталями. Я читав, що Галлідей сам все програмував, спираючись на спогади, щоб відтворити своє рідне місто саме таким, яким воно було під час його дитинства. Він використав старі мапи вулиць, телефоні книги, фотографії і відеоматеріали для довідки, щоб зробити все настільки точним і справжнім, наскільки можливо.