Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
Я швидко обшукав іншу частину будинку і переконався, що там не було інших аватарів. Тоді відчинив двері кімнати Джеймса Галлідея. Вона була порожньою, тож я увійшов всередину і зачинив двері. Скріншоти і симуляція цієї кімнати були доступні роками і я вивчив їх досить ретельно. Але це вперше я стояв всередині «справжньої кімнати». По тілу пробігли мурашки.
Килим був жахливого гірчичного кольору. Такі ж були і шпалери. Але стіни майже повністю покриті постерами фільмів чи рок-гуртів: «Справжній геній», «Військові ігри», «Трон», Pink Floyd, Devo, Rush. Прямо біля дверей стояла книжкова полиця, що мерехтіла науковою-фантастикою і фентезі в м’яких обкладинках (всі з яких я прочитав, звичайно). Друга книжкова полиця стояла біля ліжка вщерть забита старими комп’ютерними журналами та правилами до «Dungeons & Dragons». Біля стіни були складені кілька довгих коробок з коміксами, кожна ретельно підписана. І там, на побитому дерев’яному столі в кутку, був перший комп’ютер Джеймса Галлідея.
Як і багато інших комп’ютерів тієї епохи, він містився в одному корпусі з клавіатурою. На етикетці над клавішами було вибито «TRS-80 COLOR COMPUTER 2, 16K RAM». Із задньої частини машини зміїлись кабелі до аудіо-касетного магнітофона, невеликого кольорового телевізора, матричного принтера та модему на 300 бод. На дошці поруч з модемом був прикріплений довгий список телефонних номерів для набору електронних дошок оголошень.
Я сів і знайшов вмикач живлення для комп’ютера та телевізора. Почувся статичний тріск, потім низький гул: телевізор почав нагріватися. Через мить з’явився зелений стартовий екран TRS-80 і я побачив такі слова:
РОЗШИРЕНА ВЕРСІЯ COLOR BASIC 1.1
АВТОРСЬКІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО (c) 1982 РОЗРОБЛЕНО TANDY
OK
Курсор під ними мигав всіма кольорами спектру. Я ввів «привіт» і натиснув клавішу «Enter».
У наступному рядку з’явився напис «?SYNTAX ERROR». «Привіт» не було дійсною командою у BASIC, єдиній мові, яку цей древній комп’ютер розумів.
З досліджень я знав, що касетний магнітофон виконував функцію «стрічкового накопичувача» TRS-80. Він зберігав дані у вигляді аналогового звуку на магнітних аудіокасетах. Коли Галлідей вперше почав програмувати, бідна дитина навіть не мала доступу до дисководу. Він був змушений зберігати код на касетах. Взуттєва коробка біля «стрічкового накопичувача» була заповнена такими касетами. Більшість із них була текстовими пригодницькими іграми: «Raaku-tu», «Bedlam», «Pyramid» і «Madness and the Minotaur». Там також лежали кілька картриджів ROM, які вставлялися у слот збоку комп’ютера. Я порився в ящику, поки не знайшов картридж з кривим жовтим написом « DUNGEONS OF DAGGORATH» на вицвілій червоній етикетці. Обкладинка гри зображала вид від першої особи на коридор підземелля, заблокований блакитним гігантом з великою кам’яною сокирою.
Коли в мережі вперше з’явився список ігор, знайдених в кімнаті Галлідея, я завантажив і навчився грати в кожну з них, тож я вже пройшов «Dungeons of Daggorath» близько двох років тому. Знадобились майже всі вихідні. Графіка була груба, але навіть так гра була весела і неймовірно захоплива.
З веб-форумів я знав, що протягом останніх п’яти років, кілька мисливців грали і проходили «Dungeons of Daggorath» прямо тут на TRS-80 Галлідея. Деякі пройшли кожну гру з взуттєвої коробки, просто щоб подивитися, чи щось трапиться. І нічого не трапилося. Але жоден з цих мисливців не мав Мідного ключа.
Поки я вимикав TRS-80 і вставляв картридж «Dungeons of Daggorath», руки злегка тремтіли. Коли я знову ввімкнув комп’ютер, екран став чорним, і під супровід зловісних звукових ефектів з’явилось примітивне зображення чарівника. В одній руці чарівник тримав жезл, і під ним великими літерами було написано легендарне: «Чи наважишся ти ввійти… в підземелля Даґґората?»
Я поклав пальці на клавіатуру і почав грати. Щойно я це зробив, касетник на вершині комода Галлідея сам увімкнувся і з нього залунала знайома музика. Це був саундтрек Бейзіла Поледоріса до фільму «Конан-варвар».
Напевно, у такий спосіб Анорак показує, що я рухаюсь у правильному напрямі, — подумав я.
Я швидко втратив лік часу. Я забув, що мій аватар сидить у кімнаті Галлідея, і що в реалі я сиджу в своєму сховку, тулячись до електричного обігрівача, тисну на порожнє повітря перед собою, вводячи команди на уявній клавіатурі. Усі ці обставини зникли, і я загубився в всередині гри.
Для керування аватаром у «Dungeons of Daggorath» ви вводили команди, наприклад, «повернути вліво» чи «взяти факел», скеровували його крізь лабіринт коридорів у векторній графіці, одночасно відбиваючись від павуків, кам’яних гігантів, монстрів та привидів. Занурювалися глибше і глибше, просуваючись вниз п’ятьма все складнішими рівнями підземелля. Мені знадобилося багацько часу, щоб зрозуміти команди і особливості гри, але як тільки я їх зрозумів, гра вже не здавалась такою складною. Можливість зберегтись у будь-який момент по суті давала мені нескінченну кількість життів. (Хоча збереження і завантаження гри зі стрічкового накопичувача виявилося повільним і виснажливим процесом. Він часто потребував кілька спроб і багато мороки з регулятором гучності магнітофона.) Збереження гри дозволяло мені робити перерви на ванну кімнату і перезаряджати обігрівач.