Щоденники дракона

Розворот на швидкості двох звукових ледь не затьмарює розум. Та він встиг. Миттєве гальмування й передача думки: його кохана йде під дощем, а він тримає над нею парасольку.

І вона зрозуміла. За ті мізерні часточки миті, коли біль шматував його праве плече й розповзався глибше та глибше, він встиг побачити, як Маарі рвучко розвертається, готова до бою.

І було останнє видіння: його душа зі сторони бачила, як падає униз його розшматоване лазерами тіло, а слідом, з височини, падають задимлені чорні клапті, які тільки що були чорним драконом.

Сонце вже сходило, та Ламеніль нічого не бачив. У його відкритих очах досі ще летіли й димилися чорні шматки м’яса, супроводжуючи його останній політ.

Сон Равеша був спокійним, як завжди. Видіння прийшло перед світанком. І саме те, яке він хотів побачити.

Він летів над засніженими рівнинами десь на півдні Асарху. Попереду стояв стовп диму, що виходив з велетенської чорно-коричневої гори. Це й була його мета. Почався плавний спуск. Вхід до печери охороняли двоє чорних драконів. Та Рава вони не бачили. Безтілесною тінню просковзнув він у глиб, у темряву.

Нескінченні коридори та галереї ведуть його все глибше та глибше. Попереду розливається дивне, ядучо-червоне світло, з домішкою гнійно-жовтих відблисків. Равеш влітає до велетенської зали.

За великим круглим столом сидять десятків зо два чорних драконів. Це ті, хто входить до Верховної ради магів темряви. На високому постаменті у центрі залу ложе Голови ради. Зараз воно пусте. Кожна клітина організму Рава всотує інформацію. Він дивиться на стіни й бачить потаємні двері за непроникними, важкими завісами. Там сейфи з документами. Вони захищені додатковою магією, та дещо Равеш зміг побачити.

Щось турбує його увагу. Равеш озирається назад. Сторожко, наче підглядає за кимось. Ложе Голови ради вже зайняте. Дракон підіймає голову й кидає пронизливий, жорсткий, відчутний, немов удар сокири, погляд своїх бездонних очей просто у очі Равеша.

Дикий біль розриває голову. Гном миттєво прокидається і мало не виє від болю. Перед очима у нього пливуть кольорові плями. Минає довгих п’ять чи шість хвилин, поки захищений додатковою енергією організм магістра магії переборює біль. Равеш блює. Такого екстрасенсорного удару не витримав би й куди тренованіший маг. Голові стає легше й легше. Тепер лишається лише пам’ять про біль. Але та пам’ять назавжди.

Настає світанок. Власне кажучи, це не зовсім світанок. Просто запрограмована Маарі хмара над їхніми домівками стає все прозорішою. Гном важко виповзає зі спальні та йде до ручая напитися і намочити голову. Вмившись та зволоживши горло, він повертається лицем до хатинки-квітки. Перед ним на камені сидить Ревліс.

— Що, награлися? — тон Вчителя не залишає надій на мирний перебіг розмови. — Клуб юних ідіотів! Час вже хоч трохи стати дорослішими!