Щоденники дракона

Маарі легко збігла на вершечок горба. І вмостилася на нагрітому сонцем камені, неуважно озираючи з одного боку — високе плоскогір’я з крутими мармуровими зривами й водоспадом, що прорізав у м’якому матеріалі місячного плато глибокий та широкий жолоб; з іншого — невисокі пагорби, порослі сріблястим лісом, за якими блищало водою невеличке озеро ніби переливаючись через незвично близький виднокруг.

Потроху в її голові остаточно визрів сміливий задум: якщо перед сном вони втрьох вимовлять певні закляття, то, можливо, уві сні їм відкриється щось із майбутнього. Адже одного разу з ними таке вже було! Тоді вона побачила себе дружиною Лама. Вони жили тут, на Оранбі, саме у цій квітці. Лам побачив себе у книгозбірні Школи, яка тепер займає весь його час. Сон Равеша тепер зовсім зрозумілий: скоро він буде Вчителем і велетенські могутні крила понесуть його над просторами Нілмар. Точнісінько як у тому сні.

Стряхнувши з себе вечірнє оціпеніння, вона весело заплигала у видолинок, під їх рукотворну нічну крівлю.

Коли, надихнувшись новою мрією, вона збігла назад у видолинок, двоє друзів усе ще сиділи за столом. Рав посмоктував пиво й димив люлькою, відкладаючи її лише для того, щоб відповісти Ламу аби відправити до рота шматочок солоного печива. Лам відкинувся на спинку крісла, витягши ноги у бік багаття, вочевидь уявного, бо під полум'ям виднілася свіжа, навіть не зім'ята травичка.

Їхня розмова вже зайшла у такі хащі магічної науки, що час від часу, коли якийсь із співрозмовників вдавався до особливо переконливих формулювань, у стіл з тріском били легкі блискавки, а повітря навколо виразно пахло озоном.

— Хлопці! Годі вам! Я тут дещо цікаве надумала! — Маарі авторитетно, помахом руки, в мить розвіяла цю локальну грозу.

— Справді?! Що ж ти надумала? Може, ще раз повечеряти? — засміявсь Равеш.

— Та ну тебе, об'їдайло! — удавано надулася Маарі. — Правду кажу — є ідея! Пам’ятаєте, у Граамелі нам наснилися сни? Звісно, що пам’ятаєте! Спробуймо штучно викликати подібні видіння. Формулу ми підберемо. Нас троє, отже сила впливу максимальна. Таким чином ми зможемо побачити майбутнє!

— Цікаво, звісно, та з майбутнім краще не жартувати — відізвався Ламеніль. — По-перше, це заборонено. По-друге, втручаючись до нього, ми порушимо його структуру. Отже діємо на нього штучним шляхом, що призводить до змін. І, як правило, небажаних.

— А от я згоден! — подав голос Рав. — Це ж цікаво! І запрограмувати себе можна не обов’язково на майбутнє! Лам! Згадай підходящу формулу! Ти ж енциклопедист! Повинен щось таке знати!

— Воно звісно можна… — задумався в свою чергу і ельф.

— То спробуймо! Це ж так незвично! — підбадьорила Маарі.

— Ну, дивіться! Щоб тільки потім не жалкувати! Мало що можна побачити!

— Екстраполяція, скажімо, буде відсотків сімдесят?

— Тобі, борода товстошкіра, і сімдесят мало! Й взагалі, не про тебе мова! От як Ма? Щось неприємне побачить, а кінець невідомий… Як вона зреагує? Уві сні я і допомогти їй не зможу! А вона ж для мене… — завершувати думку він не став. Друзі її й так зрозуміли: вона для нього була не коханням, а самим життям!