Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
А один раз навіть якийсь звірок шугнув попід його ногами — ховрах чи заєць.
Коли він спинявся, ставала помітнішою тиха урочистість ночі. Вгорі, на небі, було так ясно й спокійно, а внизу... страшно. І страх гнав його далі: треба було Швидше йти, щоб за ніч обернутися туди й назад. Ішов, намацуючи ногами шлях, сковзаючись по гладеньких горбиках тонконогу. По якімсь часі перед ним забовваніли в темряві велетенські рукаті тіні млинів. Став спускатися в останню перед селом балочку; відчув ногами що спускається, бо нічого не було видно.
Коли це до його слуху дійшло якесь не зовсім природне сюрчання: сюр-сюр... Василь придержав ходу, злякано прислухався. Таки справді щось сюркало. Напружив слух і зір до останньої міри.
Раптом із жита, недалечко від нього, щось як не вискочить — таке велике, як людина, а потім як не крикне нелюдським голосом.
Василь як держав обріз, так зопалу й бахнув у темряву, осяявши вогнем ніч, сколихнувши ударом море тиші. Але те щось велике зникло, мов би нічого й не було. Переляканий парубок став, не прибираючи, як бути — іти далі чи повернутись назад. Ноги йому в колінах підгинались, не скоряючись його зусиллю стояти рівно, твердо. Після пострілу знов зробилося тихо, навіть пе-репелки вмовкли. Тільки десь у селі обрідно гавкали собаки. Але те, що сталося, було таке незвичайне, що Василь навіть подумав, чи то не" почулося йому, часом. Він згадав оповідання Пилипа Никифоровича про галюцинації, що бували в нього. Підбадьоривши себе цим, Василь пішов обережно далі. Але скоро він ступнув з місця, як відчув, що нога щось перекинула, а потім наступила на щось м'яке. Він присів, не здіймаючи ноги з того м'якого, і, присвітивши цигаркою, побачив... клітку на пташок і дідову Вертину шапку-громак. Тепер йому було ясно, що сталося: це дід Вертя ловив ва-биком перепелів, а шапку зняв, щоб не заважала, як ляже під сітку.
Василь хотів був гукнути старого, що, видимо, десь притаївся в житі, та, зрозумівши, що це пошкодило б конспірації, пішов далі. Пройшовши трохи, згадав, що несе дідову шапку, — кинув її машинально в жито.
Незабаром він був уже в селі, пробирався обережно попід темними тинами та повітками — боявся зґвалтувати собак. Нарешті й до свого двору вскочив.
Мати й злякалась, і зраділа без міри, його голос почувши. Відчинила двері, засвітила каганця, вечеряти
мерщій дала. Василь їв, а вона стояла біля нього, ди-вилась-надивлялась при світлі каганця, що перехитував хату своїм блиманням. Плакала. Витирала кінчиком стренької хустки з голови свої старечі, виплакані за бідування очі. Розповідала крізь плач про страшні чутки, про вбитого „десь у лісі" Степанцевого Антона... Василь нервово спинив руку з шматком хліба в сметані, не доніс до рота. А потім того, щоб заглушити прикрий спогад про лісове вбивство, сказав навмисно жорстоко:
— Так їм і треба: вони з людей кров пили...
— Бог з тобою, сину! — скрикнула перелякано стара жінка. — Не кажи так: вони ж таки люди... А кров пили всі один з одного... А он як треба було тобі грошей, як учився, я пішла до Гиренка, а він і позичив, спасибі йому...
— Ви не розумієте цього. Та добрість у нього від багатства: позичив, бо мав що позичати...
— Тавжеж.
— А ви б подумали, звідки в нього це багатство. Він з наймитів та бідних висмоктував усю силу, як павук. З поту бідних, таких, як ми, у нього багатство... Отож тепер революція й має зробити експропріяцію експропріяторів...
— А то ж воно що таке? Хата така чи що? Василь устав від столу, махнув зневажливо рукою.
— Ет, ви все одно не зрозумієте... Давайте краще передягтися мені!
Та тут мати несподівано розсердилась.
— Дивись, сину, щоб тобі з великого розуму та не було біди? Чого тобі треба було від німців тікати? Он інші хлопці, твої товариші, як Гнат Кутченко, Каленик Губенко, сидять дома... Німці потрусили, нічого не знайшли та й пішли собі...
І вона знов заплакала. Стала шукати, плачучи, Василеві переміну...
— Мені при старости й прихилитися ніде буде... Василь побачив, що переборщив, завдав необачно
матері болю. Але нічого не сказав, узяв мовчки сорочку і пішов у сіни передягатись.
... А другого дня вранці дід Вертя, доручившу дзвонити своєму помічникові (була неділя), вийшов на базар розповісти про свою дивовижну вночішню пригоду, таку, що їй дорівнювали хіба тільки деякі з його „турецьких" пригод.
На базарі, як то звичайно бувало в неділю, крім бабів, що вишикувалися в молочно-яєшно-пшоняну лаву, було ще багато чоловіків-гуляк. Декотрі з них ішли до церкви, а опинились тут — ловили, як там кажуть виторопні і прислухались до новин, що їх приносили та привозили звідусіль разом із яйцями та пшоном щебетливі бабочки чи й ще там хто.