Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Початок історії української літератури з низького стилю давав привід імперському переслідувачу провокувати українського маргінала до ерогенної мазохістської ролі: високий стиль літературного мовлення «віддавався» російській літературі. Нерозуміння барокового коду «Енеїди» як проникнення синівського логосу в материнський, повний життєвої сили простір, привів М. Костомарова до теорії «общеруського языка»: простонародну синівську українську мову було проголошено мовою «хатнього вжитку», що має задовольняти потреби народного низу, російську — мовою аристократії. Національний організм за такого тлумачення небезпечно розщеплювався: народ — тілесний низ, еліта — голова, що віддавалася імперському організму. Тому ігрова регресія до інфантильної ерогенності, яку відкрила «Енеїда» в психоісторії української літератури, продукувала і негативне розуміння української літератури як літератури для обмеженого, «домашнього вжитку», заснованої на інфантильному комізмі, захопленні «стилізованою придуркуватістю»[223]. З іншого боку, стимулювала розгортання аристократичного літературного панства-українства. Так у психоісторії української літератури «Енеїда» виводила на світло свідомості свою глибинно приховану перспективу, яка виявлялася, наприклад, в теорії «староруського відродження» П. Куліша з високим романтичним бажанням перебудувати українську материнську культуру на аристократичний лад[224], що відповідає закладеному Котляревським пошуку батьківського коду.
Отже, «Енеїда» Котляревського втілила не лише першу національну синівську аристократичну спробу материнського захисту, але й була поштовхом до активізації її продуктивного розмноження. З позиції мікропсихоаналізу, нейтральна спроба постає в надрах психічної пустоти, тобто в полі Танатосу — чистого інстинкту смерті — і формує з допомогою сексуальних потягів Ерос, інстинкт життя, підтримуючи його протягом історичного процесу. Оскільки для мікропсихоаналізу позбавлений ерогенності потяг до смерті означає схильність до повернення в творчу батьківську пустоту, а потяг до ерогенного материнського життя — схильність до втечі із батьківської пустоти, то «Енеїда» втілює символічну синівську спробу виходу із батьківської психічної нейтральної пустоти в новітній історичний національний синівський простір. Це дає привід пригадати концепцію життя-і-смерті давньогрецького філософа Платона: «Адже якщо наша душа існувала раніше, то, народжуючись і вступаючи в життя, вона не може інакше виникати, як тільки із смерті, із мертвого стану»[225]. Народження символічної України з апокаліптичної Трої створює проблемне поле для психоаналітичних розкопок і гіпотетичних реставрацій втраченої у віках пам’яті про український філогенез.
2.2. Поезія Т. Шевченка: депресивно-репараційна позиція материнського коду і пошуки Великого Слова
Висока форма українського романтизму відповідає центральній в материнському онтогенезі депресивній стадії, пов’язаній з автобіографічним онтогенезом Т. Шевченка. В українській психоісторії багатократно фіксуватиметься депресивна стадія материнського коду в ситуації колоніального поневолення, коли батьківський код мужності втрачається, «дитина» покинута напризволяще. Відповідно у творчості Шевченка — наскрізний символічний мотив сироти, байстрюка на зразок — «Тяжко мені сиротою / На сім світі жити…»[226]. Українську депресивну позицію, позначену символічним пошкодженням материнського об’єкта, супроводжують пошуки батьківського захисту, що актуалізує ідею Держави.
Оскільки колоніалізм наносить відчутного удару передусім по мужності, то синівське Его втілює могутню спрагу мужності на тлі розщепленого материнського об’єкта. Депресивна тривога пов’язується з переведеною у внутрішній план матір’ю, яка у сприйманні синівського Его є не те що пораненою чи підданою небезпеці знищення, а остаточно знищеною і втраченою. Тому депресивний симптом у творчості Шевченка символічно виражає синівське переживання щодо сплюндрованого материнського тіла України («Світе тихий, краю милий, / Моя Україно, / За що тебе сплюндровано, / За що, мамо, гинеш?»[227]). Депресивну позицію втілюють численні мотиви плачу синівського серця («серце плаче, ридає, кричить»[228]; «За думою дума роєм вилітає, / Одна давить серце, друга роздирає, / А третяя тихо, тихесенько плаче / У самому серці…»[229]; «Я ввечері посумую, / А вранці поплачу…»[230]; «Виливайся ж, слово-сльози»[231] тощо). Яку би поезію Шевченка не взяти, майже всюди можна віднайти ці депресивні джерела, з яких народжуються «сльози-слова» і синівська надія «зцілющою й живою, дрібною сльозою»[232]. Депресивна позиція у поезії Шевченка активізує неймовірної сили потяг до репарації «пошкодженого» материнського об’єкта. У «Великому Слові» Шевченка репараційні батьківські тенденції стають важливим психічним захистом для поневоленої України. Могутність їх настільки потужна, що спонукатиме кожного свідомого своєї національності поета-«сина» оживляти Україну власним «всемогутнім» способом, розпізнавати «батьківське» «Великеє Слово».
223
Грабович Г. Функції жанру і стилю у становленні української літератури. — С. 28.
224
Куліш П. Твори: У 2 т. — К., 1994. — Т. I. — С. 487.
225
Платон. Федон // Платон. Діалоги / Пер. з давньогр. — К., 1995. — С. 254.
226
Шевченко Т. Думка // Т. Шевченко. Повне зібрання творів у 12 т. — К., 2003. — Т. 1. Поезія 1837—1847. — С. 84.
227
Шевченко Т. Повне зібрання творів у 12 т. — К., 2003. — Т. 1. Поезія 1837—1847. — С. 252.
228
Там само. — С. 282.
229
Там само. — С. 284.
230
Там само. — С. 81.
231
Там само. — С. 459.
232
Там само. — С. 283.