Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Песимістичне бачення сучасних реалій України співіснує в цій книзі з оспівуванням її культурної цілісності та етнічної самобутності, що функціонують як утвердження української ідентичності, яка пережила імперське вторгнення. Незадоволення імперською сучасністю співіснує в цьому творі з ностальгією за золотою добою козацької Гетьманщини. Посилання на цю колишню славу показує, що жалюгідне становище сучасної України не є ендемічним. Ці контрасти виявляються й поза межами «Вечорів на хуторі». Зрештою, найвідоміший текст «Миргорода» — перший варіант «Тараса Бульби», героїчної повісті з яскраво вираженим українським акцентом. У цьому циклі вона слідує одразу за «Старосвітськими поміщиками», немовби для виведення на перший план зіткнення різних поглядів. Назвати цих жалюгідних поміщиків «народними» в подібній текстовій близькості до життєлюбних героїв-козаків «Тараса Бульби» означає дорікнути цьому класу українського суспільства у зраді традиції, ухиленні від своєї історичної відповідальності.

Це правда, що «Страшна помста» — історична сага про козацьку Україну з «Вечорів на хуторі» — зосереджується на занепаді України. Така драматизація поразки, яка може суперечити твердженню про український націоналізм Гоголя, насправді була одним із проявів східноєвропейського націоналізму і не лише його. Візьмімо, наприклад, сербський міф про Косово Поле. Якщо вдатися до прикладів, ближчих до України, її польська романтична версія черпає потужну підтримку з трагедії польської поразки, завданої Росією, та моральної вищості жертви. Уславлення патріотів на кшталт Данила, який гине, захищаючи народ, мало націоналістичний резонанс для тогочасного суспільства. Незабаром російська влада добре це зрозуміла і виступила проти героїчного зображення козацтва, побоюючись зростання політичного сепаратизму[107]. Зіткнення між героїчним минулим українського козацтва, яке Гоголь і у своїй прозі, і в публіцистиці вважав історичною основою українського народу, і розпадом та виродженням сучасного українського суспільства служить стимулом для повернення цієї минулої національної слави.

Вимір старовини у «Вечорах» виконує точнісінько таку ж націоналістичну функцію. Епоха славного козацтва минула, а Україна як гердерівська спільнота перебуває під тиском імперських сил. Незважаючи на це, Гоголь перетворює її образ у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» на потужний культурний артефакт, який має значення для імперської та української культури початку XIX століття. Імпульс до збереження рідної національної культури, яка перебувала під загрозою зникнення, інспірував численні культурні проекти в епоху романтизму, що її остаточним значенням і сенсом був націоналізм. Це імпульс до колекціонування народних пісень, відкриття стародавніх епосів і збирання старожитностей. Цей романтичний погляд на минуле, пошук імовірного коріння істинної колективної ідентичності, не зіпсованого сучасною фрагментацією та космополітизмом, ніс сучасне націоналістичне значення. Таким насправді є значення гоголівських повістей із диканського циклу. Незважаючи на імперський статус України, громада українців, яка збирається у Паньковому домі, сповнена гордості за минулий розквіт козаччини, підтримуючи це розповідями. У своїх повістях вони уславлюють образ України як яскравої національної спільноти — обмеженої своєю власною культурою, історією та мовою і розміщеною в конкретних природних умовах. Ця спільнота кардинально відрізняється від росіян, поляків та всіх інших чужинців, котрих ця книга, відповідно до своєї народної конвенції, зображує здебільшого демонічними.