А листя падають...

Може буть не кожний. Бо розумними людьми Тих в нас називають, Хто, крім розуму в душі - Честь і совість мають. І хоч він буває теж, Як небесна кара, Але то лише для виду, Щоб не все хапали. Бо, як віжки відпустить, Скажуть, що дурило, А кому, скажіть, охота, Щоб за когось били? Та і хто б його кричав - Якби менше крали, Якби людоньки хоч трохи - Честь і совість мали? Бо, як місяць пролетить, Лаятимуть тата, Та ще й будуть докорять, Що мала зарплата. 12.2.1997 р. ТАКИЙ ХАРАКТЕР Моя душа, як світ широка, А от характер нікуди, Й ніхто в житті про те не відав, Скільки з-за нього мав біди. Проте, ні страхи, ні вмовляння / Хай би я тут на місці впав! / - Мене ніколи не лякали, Як честь і друга захищав. 8.1.1997 р. НА БАЗАРІ На базарах сидять бізнесмени І деруть хто що може з бідак. Всі там хлопці борці-рекордсмени, Спробуй їм недодати п'ятак. І ніхто ні копійки не вступить, Звідки в нас це з'явилось сміття, Звідки в нас узялись ці іуди, І чиє воно, люди, дитя? 8.5.1997 р. В АГРОФІРМІ Той, хто хоче в агрофірмі Охоронцем працювать, Той повинен нюхом чути - Кого тре' перевірять. Бо, якщо спіймаєш шефа, Чи його помічника, То тоді тобі прийдеться Написать відходняка. 21.5.1997 р. ДЯКУЮЧИ ТОБІ Світлані Я знаю що і ти всі дні Завжди про мене пам'ятала, Й найкращі мрії всі мої Своїм коханням чарувала. З тобою я ходив в тайгу, Де комарам не знав відбою, Рубав я ліс, складав пісні, Бо ти завжди була зі мною. І, може буть, смертям назло Мені одному пощастило, Як інших всіх душив мороз, Мене стихія відпустила. 31.1.1988 р. МОЯ КВІТКА Зірвав поцілунок, як квітку З твоїх не цілованих губ, І тут же я став, як хлопчисько, Яких називають в нас'дуб'. Сьогодні я їхав по полю, Де море веселих квіток, Але чарівнішої квітки Не бачив, як мій Янгелок. Назустріч нам бігли берізки, Просили нас в гості зайти, Та кращої квітки від тебе І в Ялті не міг я знайти. 31.1.1988 р. КОТИК Любов, весна і ніжний дотик, Що є чарівніше в житті? Коли вона сказала: -Котик, Побудь як довше... у мені. 17.5.1997 р. ЖАРТУВАЛИ ХЛОПЦІ Жартували хлопці в полі під вербою, Молодечим сміхом веселили ніч, І дівчат хапали, як мішки з мукою, І весь час сміялись з ними віч-на-віч. Вправо і наліво скрізь були красуні, Глянь, які чудові і які прості, Як багато ніжних їх у цьому світі Та, прости кохана, всі вони не ті. Не такі в них очі, не такі в них рухи, Сміх, розмова, голос не такі - убий! І хоч чорні брови та не карі очі, З ними я жартую а як ти - сумний. Забуваю все я - як на мене глянеш, А тому від мене краще відвернись, Бо мене твій погляд, дорогенька, ранить, А чому?- сама ти в цьому розберись. 4.11.1961 р. МОЇ ІЗЮМИНКИ А роки йдуть, роки лютують, Як дикі бджоли на стерні, Не надивлюсь, не налюбуюсь, Я вами, миленькі мої. Жорстокі роки віднімають Від вас ізюминки краси, А я однаково люблю вас Ще більше, як у ті часи. 5.5.1983 р. МОЯ ПРИНЦЕСА Під вікном мого будинку Виросли каштани, Всі тягнуться до Сонечка А я до Світлани. Всі стараються погладить 'Форда', 'Мерседеса', А мене цікавить більше Лиш моя принцеса. 7.5.2001 р. ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ В житті своєму я ніколи Не їв кетової ікри, Зате як був й лишивсь Микола, І не ломав людям хребти. Не пив я 'Віскі', вин заморських, Не гвалтував негриць в садку, Не був я злодієм в законі Як ті, що нині на верху. Не був розплідником зарази, Любив домашній самогон, І де не треба - там не лазив, Жив, як філософ, як Платон. Любив жінок завжди грудастих, Які не знали слова 'ні!' І щоб її як візьмеш в руки -