Янові скарби

Хвилин за десять до обіду Пітер не витримав — йому зробилося недобре. Керол хоч і зблідла, але трималася бадьоро, а Джіл і не приховувала, що почуває себе дуже погано. Навіть широко розплющені Майклові очі показували, що він уже зовсім не втішається хитавицею.

— Рушаймо! — категорично мовив Пітер, відкриваючи дросельну заслінку. — Більше ні хвилини не чекатимемо — стріляють там чи не стріляють. Поки підійдемо до стрільбища, буде вже після дванадцятої.

Ніхто не заперечував, навпаки, всі були глибоко вдячні Пітерові, бо коли «Норець» помчав по морю, бортова й кільова хитавиці змінилися якимось новим погойдуванням, яке не так неприємно впливало на шлунок. Пітер вів катер на повній швидкості — близько дев'яти вузлів на годину. Ходовий вітер піднімав могутні сердиті хвилі і гнав їх уздовж берега із швидкістю, що трохи перевищувала швидкість судна. Іноді цілу хвилину «Норець» йшов у западині між двома валами, потім гора води підкрадалася ззаду і високо піднімала корму. Тоді члени команди упиралися ногами в передню стіну стернової рубки, а їхнє судно мчало вперед на гребені морського валу, наче дошка на хвилях прибою. Катер вирівнювався, потім піднімав угору ніс, коли гребінь хвилі прокочувався попід кілем і біг далі, лишаючи «Норця» в западині між двома валами.

— Якби ти міг трохи збільшити швидкість, — сказав Майкл, кинувши оком на величезну хвилю, що насувалася на них ззаду, — то можна було б іти між валами або навіть на гребені валу.

— Катер і так на граничній швидкості, — мовив Пітер, озираючись довкола. — Якщо вітер подужчає, хвилі частіше наздоганятимуть нас, тоді буде ще гірше, ніж зараз.

Попереду вдалині злетіла в небо зелена ракета — сигнал, що навчальні стрільби закінчено. Її випустив торпедній катер і, попрямувавши до берега, швидко зник з очей. У цей час майже по носі «Норця» завиднівся Ньївпортський мол, і Джіл, міцно вхопившись за поручні коло дверей рубки, жадібно поглядала в той бік.

— Чи не краще нам зараз увійти в гавань? — спитала вона.

— Та що ти! — рішуче відказав Майкл. — Цього аж ніяк не можна робити. Бо тоді ті пройдисвіти неодмінно наздоженуть нас.

Пітер глянув на карту.

— Як зазначено на карті, тут і гавані справжньої немає — під час відпливу вона пересихає. Ви ж не захочете, щоб ми загрузли в болоті?

— Але ж нам треба десь роздобути пальне? — наполягала Джіл.

— Бензину вистачить до Остенде, а може, й далі. Я вже підрахував.

— Прямуймо далі, — мовила Керол. — Треба швидше дістатися до скарбів.

— Якби ж то ми знали, де вони, — зауважила Джіл.