Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Через три роки після смерті Калоса Мусідес послав до Тирана вісника, і на агорі в Тегеї полинули чутки, що статую завершено. До того часу дерево на могилі розрослося до неймовірних розмірів, перевершивши всі інші дерева свого виду і простерши найбільшу гілку над приміщенням, у якому працював Мусідес. Поглянути на це величне дерево приходило стільки ж відвідувачів, як і помилуватися майстерністю скульптора, тож Мусідес рідко залишався наодинці. Але він не був проти напливу гостей; насправді здавалося, що коли робота, в яку він поринав з головою, була закінчена, він боявся залишатися самотою. Холодний гірський вітер завивав між гіллям оливкового гаю, так що здавалося, ніби то лунають нечіткі звуки чиєїсь мови.
Тієї ночі, коли посланці Тирана прибули до Тегеї, небо було темним. Усі знали напевне, що вони прийшли, аби забрати величну подобу Тихе і вкрити Мусідеса вічною славою, тож проксенос[34] міста зустрів їх дуже гостинно. Коли запала ніч, жорстокий штормовий вітер здійнявся з вершин Меналуса, і чоловіки з далеких Сиракуз раділи, що можуть у затишку відпочити в місті. Вони говорили про знаменитого Тирана, про пишноту його столиці і раділи з величі статуї, яку Мусідес зробив для нього. А у відповідь терейці говорили про доброту Мусідеса, про його глибоку скорботу за другом і про те, що навіть майбутні лаври великого митця не замінять йому Калоса, котрому вони могли б натомість належати. Вони розповіли і про дерево, що росло в узголів’ї могили Калоса. Вітер усе дужчав, тож і сиракузці і аркадійці молились Еолу.
У світлі сонячного ранку проксенос повів посланців Тирана вгору пагорбом до помешкання скульптора, але нічний вітер залишив по собі слід. Над руїнами здіймався плач рабів, а посеред оливкового гаю більше не було чудової колонади просторої зали, в якій спав і працював Мусідес. Самотні і спустошені скорботно стояли дворики і нижні стіни, бо важка, розпростерта гілка дивного нового дерева впала на розкішний і величний перистиль[35], з дивовижною легкістю перетворивши величаву мармурову красу на купу потворних руїн. Приголомшені чужинці і тегейці заклякли, переводячи погляд з руйновища на величне, моторошне дерево, обриси якого були настільки людськими і корені якого так неприродно сягали різьбленої гробниці Калоса. Коли вони обшукали руйновище будинку, їхні переляк і сум’яття лише посилилися, бо і сліду не зосталося від шляхетного Мусідеса, як і від надзвичайно майстерно виконаного образу Тихе. Посеред цих неймовірних руїн був лише хаос, тож збентежені представники обох міст пішли геть. Сиракузці — тому що тепер у них не було статуї, яку б вони могли відвезти додому. Тегейці — тому що не було митця, якого вони могли б коронувати. Втім, за деякий час сиракузці отримали чудову статую в Атенах, а тегейці втішилися, звівши на агорі мармуровий храм на честь генія, чеснот і братньої відданості Мусідеса.
А оливковий гай продовжує стояти, і з гробниці Калоса досі росте дерево, а старий бджоляр сказав мені, що іноді на нічному вітрі його гілки шепочуться між собою, раз за разом повторюючи. «Ωίδά! Ωίδά! — Я знаю! Я знаю!»
Селефаїс
Уві сні Куранес бачив місто у долині, і берег моря трохи віддалік, і сніжну вершину, що споглядала море, і яскраво розфарбовані галери, які відчалювали з гавані в далекі землі, де море зустрічається з небом. Уві сні він також набув своє ім’я Куранес, бо наяву його звали інакше.
Мабуть, він невипадково наснив собі нове ім’я, бо Куранес був останнім зі свого роду і самотній серед байдужих мільйонів Лондона, тож мало хто говорив до нього і нагадував, ким він є. Його гроші і землі пішли за вітром, і йому було байдуже до того, як до нього ставляться, він радше любив снити і записувати сни. Ті, кому він показував свої записи, висміювали їх, тож із часом він писав лише для себе, аж поки зовсім не зарікся писати.
І що більше він відмежовувався від навколишнього світу, то дивовижнішими ставали його сни, і марною була будь-яка спроба описати їх на папері. Куранес не був сучасним і мислив інакше, ніж інші його колеги по перу. У той час як вони поривалися зірвати з життя його гаптовані шати міфу і показати недовершену реальність у голій потворності, Куранес шукав лише красу. Коли правда і досвід не змогли її розкрити, він почав пошуки в уяві та ілюзіях, аж поки не знайшов її на власному порозі, посеред тьмяних спогадів про дитячі казки і сни.
34
У Давній Греції — громадянин міста, обов’язком якого було опікуватися іноземцями. Посада на зразок сучасного консула.
35
Перистиль — зовнішня колонада будинку.