Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Він зазирнув крізь вітрину досередини. В глибині крамнички поралися три жінки. Однією з них була Ніна, на інших Гаранджа уваги не звернув.
У Віталія навіть обличчя просвітліло.
— Привіт, — сказав він, заходячи всередину. — Я проходив тут випадково…
— Дуже добре, — прошепотіла дівчина.
Гаранджа кивнув. Він оглянув Ніну з голови до ніг: простеньке світле платтячко, волосся зачесане назад і зав’язане блакитним бантиком. Віталію здалося, що виглядає вона дивовижно.
— Я б хотів підібрати невеликий букет, — попросив він, а потім додав тихіше: — Я буду у сквері опівночі, прийдеш?
— Так, прийду.
І подарувавши легку посмішку, вона майнула до підсобки. Гаранджа чув, як дівчина заговорила з кимось невидимим, а трохи згодом вийшла і пошепки запитала:
— Ти справді хочеш купити квіти?
Він звернув увагу на маленьку ямочку на дівочому підборідді. Віталію раптом закортіло поцілувати її.
Гаранджа кивнув.
До нього звернулася старша жінка, очевидно, хазяйка крамнички.
— Вам для кого букет, перепрошую? Для жінки? Чоловіка?
— А хіба чоловікам дарують квіти?
Вона стенула плечима:
— Чому ж ні? На дні народження, ювілеї, з нагоди якоїсь події, наприклад нагородження.
Гаранджа здивувався:
— Справді, як же це я сам не здогадався. Ні, мені, будь ласка, для жінки, — він скоса глипнув на миттєво скислу Ніну і додав: — Для літньої жінки. Знаєте, хочеться зробити їй приємне, просто так, без причини. Вона любить троянди. Темні, насичених кольорів.
Віталій запитально подивився на хазяйку, мовляв, як вам моя забаганка?
— Дуже добре, — кивнула та. — Думаю, ми маємо, що вам запропонувати.
Поки букет складали, пакували у гарний прозорий папір, поки він розплачувався і отримував квіти, весь цей час Віталій дивився на Ніну, посміхаючись лише до неї.
Аж одна з жінок пошепки сказала хазяйці:
— Хай би цей Нінчин залицяльник заходив частіше…
Нарешті він з квітами в руках опинився на вулиці.
Там у нього з’явилося відчуття, що хтось за ним стежить. Віталій рвучко озирнувся. Ніна стояла в дверях. Вона підняла руку й посміхнулася йому. Гаранджа посміхнувся у відповідь і помахав рукою. Він вирішив повернутися на Поділ, ще побродити навколо підворіття, поспостерігати, тож піднявся до Поштової площі, знову повернув і далі попрямував вулицею Сагайдачного, зайшов до знайомого вже двору й зазирнув у вікна квартири пані Назарук. Фіранка була відхилена, і Віталій побачив на дивані навпроти вікна дуже огрядну жінку. Волосся у неї було якогось іржавого кольору. «Отже, це і є пані Назарук», — подумалося. Виглядала та ну просто монументально, і Гаранджі стало навіть зле від думки, що її доведеться вбити. Це буде не так уже й просто. Він продовжував оглядати вулицю, коли раптом різко, наче невидима рука схопила його, зупинився біля вітрини крамниці прикрас. Там, у центрі, лежало намисто з рожевих сердоліків розміром з лісові горішки, страшенно схоже на те, що носила Жанна Задорожна і яке він викинув після вбивства. Віталій стояв і, не відриваючись, розглядав разок.
«Оце так пощастило! — зрадів. — Удача на моєму боці».
І знову його охопило відчуття, що хтось спостерігає за ним. Гаранджа рвучко озирнувся, але перехожі поспішали у власних справах, ніхто начебто не звертав на нього уваги.
Він увійшов до ювелірної крамниці і купив намисто. Трохи більше двохсот гривень, а який вихід зі скрутного становища! Продавщиця хотіла загорнути покупку, але Гаранджа її зупинив:
— Не треба, я візьму його так.
За кількасот метрів Віталій наштовхнувся на магазин мисливських товарів і зайшов туди просто так, не маючи чіткої мети, але оглядаючи вітрини, побачив гарного ножа з ручкою, виготовленою з оленячої ратиці. Ні миті не вагаючись, Гаранджа придбав небезпечну цяцьку. «Це саме те, що мені треба», — і заплативши за ніж, він кинув його до кишені.
Так само не кваплячись, почвалав до знайомого підворіття й зазирнув із двору у вікно. Цього разу на дивані сиділа молода дівчина і з нудьгою на обличчі читала газету, часто зітхаючи і чухаючи немиту голову.
«Нерозумно щось починати поки не зсутеніє, — вирішив Гаранджа. — Вузькі провулки спорожніють уже після десятої і тоді саме час діяти».
Коли Віталій повернувся до «Паласу», новина про вбивство вже вибухнула, як потужна граната. У холі готелю юрмилися журналісти, атакували своїми питаннями майора Дементія й не відпускали його з добрих півгодини. Згодом, коли були нарешті задоволені, всі, наче божевільні, кинулися по кутках, натискаючи кнопки мобільників.