Янові скарби

— Що він сказав? — спитала Керол.

— Уявлення не маю, — відповів Пітер. — Не уповільнюй ходу, Майкле. Дивіться всі прямо вперед, ніби їх не помічаєте.

— Ти думаєш, так буде краще? — нерішуче спитала Джіл.

— Може, й ні, але спробуємо проскочити, — відповів Пітер.

Другий офіцер взяв мегафон і прокричав щось по-французьки.

— Щось таке відносно arrétez[12], — сказала Керол.

— Я так і думав. Прикиньмося, ніби ми не розуміємо, — зауважив шкіпер і збільшив швидкість «Норця».

На палубу торпедного катера, від якого відділяло їх тепер всього кілька футів, вийшов матрос.

— Не звертайте на нього уваги, — мовив Пітер, дивлячись уперед.

— Вам наказано зупинитись, — крикнув матрос чисто по-англійському. — Далі йти небезпечно. В цьому районі відбуваються навчальні артилерійські стрільби по плавучих мішенях.

— Це інша річ, — пробурмотів Пітер. — Майкле, негайно уповільни хід. — Він прочинив двері і вихилився і стернової рубки.

— А коли нам можна буде йти далі? — крикнув Пітер.

Моряки на торпедному катері перемовилися кількома словами.

— Через чотири години, — почулося у відповідь.

— Чотири години! Ми не можемо так довго чекати! — крикнув Пітер.

Ще одна коротенька нарада на торпедному катері, і матрос передав:

— Пройдіть до буя біля Ньївпортської мілини — це дві милі назад — і чекайте там до дванадцятої години.

Пітер глянув уперед. На березі раз у раз появлялися білі димки, і в морі там, де падали снаряди, здіймалися вгору фонтани води. Нараз Пітер придумав вихід.

— А що як ми підемо поза три мильною зоною?[13] — вигукнув він. — Тоді ви нас не зупините?

У відповідь їм дали зрозуміти, що з ними не жартують. З торпедного катера пролунав постріл, і снаряд упав у воду ярдів за сто перед носом «Норця». Діти аж підскочили з несподіванки.

— Ну, гаразд, — заволав Пітер. — Ми зупинимось. — Він витяг білу хустинку і помахав нею. Весь екіпаж «Норця» розсміявся, зареготали й бельгійці. Пітер неохоче повернув штурвал і повів катер назад до буя, що бовванів вдалині.

— Хай хтось спустить якір, — наказав Пітер, коли підішли до великого буя. — Он там, біля берега, вже видно — починається сильний відплив. Якщо ми не станемо на якір — і оком не змигнеш, як нас віднесе назад мало не до самого Кале.

Джіл і Керол пройшли по борту, підняли якір і перекинули його у воду. Ланцюг швидко побіг по кнехту.

— Тепер можна і рибку половити, — сказав Майкл, коли Пітер вимкнув мотор. — І наловити тут усякої-всякої.

Але Пітер і дівчата не звертали на нього уваги — вони стежили за буєм.

— Буй досить швидко рухається, — зауважила Керол.

Пітер щиро розреготався.

— Це ми рухаємось, а не буй! — сказав він і, пройшовши на ніс, перехилився через борт. Якірний ланцюг звисав униз під прямим кутом.

— Ланцюг короткий, не досягає дна, — мовив Пітер. — Нічого не лишається, як підняти якір, а катер тримати на місці з допомогою мотора. Я пущу його на малу швидкість, аби тільки не зносило нас відпливом.