Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— До роботи, — сказав Папуга. — Алфавітний покажчик є?
— Є, — Венслідейл витяг грубий брунатний том. — Ось він.
Герцог добув із кишені лорнет і подивився крізь скельця, тоді розгорнув книгу і взявся гортати сторінки.
— Зараз подивимося, зараз, — бурмотів він, — рута, рута, рута…
— Ти дивишся на літеру «л», — зупинив його Папуга. — А треба на «Р».
— Так і є, який же я незібраний, — Венслідейл так засоромився, аж ніс у нього порожевів. — Не можу збагнути, як це я вирішив шукати на «л».
— Ось воно, є! — переможно вигукнув Папуга. — «Рута, застосування, для подолання василісків, том дев’яносто п’ятий, сторінка вісім тисяч чотириста двадцять четверта».
— Присягаюся Юпітером, хто б міг припустити, що вона тут є, — сказав Венслідейл. — Як це захопливо! Моє маленьке серце аж підстрибує в грудях, запевняю вас. Кажеш, том дев’яносто п’ятий? Ага, то це дванадцята полиця, зараз я приставлю драбинку.
Він приставив драбинку, виліз по ній, витяг великий грубий том, обережно спустився з ним униз і передав книгу Папузі. Папуга поклав її на столі й розгорнув.
— Та-ак, зараз ми побачимо, що там є, — промовив Папуга. — Сторінка 8424, ось, слухайте: «У ті дні Полиновий Горностай, придворний аптекар, відкрив, що рослина рута, якщо її вживати у відповідних дозах, робить і без того бравих і відважних горностаїв у п’ятдесят разів хоробрішими. Настій рути, випитий перед боєм, забезпечував горностаям перемогу, особливо над василісками, очевидно, тому, що ця трава робить укус горностая смертельним для василісків. Однак василіски, бажаючи помститися, спалили поля, засіяні рутою, і відтоді цієї цінної рослини нема й сліду. І з того часу також василіски взяли собі гасло «Хай не настане той день»; маючи на думці, що той день, коли рута знову виросте у країні Міфології, був би найгіршим в їхньому житті».
— Присягаюся перукою і накладними кучерями, — зітхнув Венслідейл. — Хто б міг подумати?
Він впав у крісло і почав обмахуватися хустинкою.
— Уявіть собі мене в п’ятдесят разів хоробрішим, ніж я є! Ніхто ж не зможе встояти проти мене! Ого! Тоді я навіть візьму і… і… і вкушу за ногу Головного Василіска. Який жаль, що цієї дивовижної, чудодійної рослини вже не існує. Не для мене, ви ж розумієте, бо я й без того досить хоробрий, але я турбуюся про своє військо. Хоча мої вояки теж відважні по-своєму, але часом потрібне щось таке, що їх надихнуло б — трішки чогось такого.
— Якщо вартовий, якого ми зустріли, — зразок відваги твоїх вояків, то добре було б мати для них трохи рути — про всяк випадок, — сказав Папуга.
— Вартовий? — перепитав Венслідейл. — Ага, ти про нашого бідолашного Вілфреда. Він має слабкі нерви, нещасний хлопчик, він просто суцільний клубок нервів. Відколи він знайшов муху в супі, став сам не свій.
— Але річ у тім, що… — промовив Папуга, — що ми знаємо, де росте рута.
— Та невже! — захоплено заверещав Венслідейл. — О мій шляхетний Папуго!
— А тепер скажи: якщо ми роздобудемо руту, то ти і твої люди погодитеся випити її та допомогти нам у боротьбі з василісками? — запитав Папуга.
— А ти твердо знаєш, що ця трава подіє потрібним чином? — нервово поцікавився Венслідейл. — Я дбаю про тебе, дорогий мій Папуго, я дуже не хотів би давати якісь обіцянки, яких не зміг би дотримати.
— Я певен, що трава подіє, — сказав Папуга. — Зрештою, так написано у вашій власній «Історії Горностайства».
— О, так, у «Історії», — з сумнівом промовив Венслідейл. — Розумієш, із тими старими істориками, безперечно, мудрими і взагалі… є все-таки одна маленька проблема: вони не завжди вловлюють різницю між дійсністю та фантазіями. Я був би просто ЩАСЛИВИЙ допомогти тобі, дорогий друже, як ти сам знаєш, чесно і самовіддано, за звичайних обставин НІЩО ІНШЕ не могло б принести мені більшої…
— Слухай-но, — перебив його Папуга. — Це наш єдиний шанс перемогти василісків. Якщо ми роздобудемо руту, ти скуштуєш її?
— Ну, добре вже, гаразд, — погодився Венслідейл і поквапливо додав: — Не я сам, звісно, бо в мене радикуліт, але можна буде випробувати її дію на котромусь із садівників.
— Хвалити Бога, — зітхнув Папуга. — Нарешті ти спромігся на розумне слово.
— Коли ви її принесете? — поцікавився Венслідейл. — Мушу зізнатися, я вже чекаю цього З НЕТЕРПІННЯМ. Ви тільки уявіть, як це буде ЗАХОПЛИВО, якщо трава подіє. Усі ми станемо у п’ятдесят разів хоробріші! Ух-х, просто голова йде обертом, як тільки подумаю про це.
— Ну, досить, не захоплюйся над міру, — сказав Папуга. — Нам ще треба її знайти.
— І ось тут я можу стати тобі в пригоді, мій дорогенький Папуго, — натхненно промовив Венслідейл. — Можна мені піти з вами та допомогти збирати траву? І ви, скажімо, будете її зрізувати, а я складатиму в кошики чи, може, щось подібне?