Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— «Я дам їм такого ПРОЧУХАНА, що вони ніколи цього не забудуть, — сказав я. — ДОБРЯЧОГО ПРОЧУХАНА!» — правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — добрячого.
— «Усі василіски стануть синьо-зелені від синців, — заприсягнувсь я, — навіть якщо мені доведеться робити це голими лапами», — пам’ятаєш, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред. — Голими лапами.
— Чудово, я радий застати тебе в такому настрої, — сказав Папуга, — бо ми, власне, за тим і прийшли, щоб покликати тебе на борню з василісками.
Венслідейл негайно зігнувся навпіл і схопився за поперек.
— Мій любий друже, — прокректав він, — я ж казав, що давно вже тих василісків на капусту порубав, мій любий, НА КАПУСТУ! Але в мене знову стався напад радикуліту, правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред, — напад радикуліту.
— А я й не знав, що ти хворієш на радикуліт, — здивувався Папуга.
— Я страдник, друже, — простогнав Венслідейл. — Я справжній СТРАДНИК. Коли у мене починається напад, я зовсім не можу рухатись. Біль пекельний, мій любий друже, просто ПЕКЕЛЬНИЙ. Але я тримаюся страшенно мужньо, скажи їм, Вінні!
— Так, Венслідейл, — сказала Вініфред. — Надзвичайно мужньо.
— Спробуй попрасувати свою спину гарячою праскою — кажуть, це допомагає від радикуліту, — порекомендувала Пенелопа.
— Ой, вони говорять! — перелякано вигукнув Венслідейл і відскочив до дверей. — Хто це такі, Папуго?
— Це діти, — відповів той.
— Вони кусаються? — кволим голосом спитав Венслідейл. — Якщо кусаються, то тримай їх на ланцюзі. Ніколи не знаєш, чим можна заразитися, якщо хтось такий тебе вкусить.
— Не мели дурниць, — сказав Папуга. — Вони хочуть нам допомогти. Але ви теж повинні нам допомогти, бо інакше ми василісків не здолаємо.
— Мій любий друже, подумки й у душі я завжди з тобою, — промовив герцог. — Хоча якби не той жахливий радикуліт, я негайно виступив би на чолі мого хороброго війська, правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — повторила графиня, — хороброго війська.
— Ну, досить уже цих нісенітниць про люмбаго,[3] — сказав Папуга. — Я хочу знати, що тобі відомо про руту.
— Про руту? — повторив Венслідейл. — Рута? Яка рута?
— Це така рослина, що, кажуть, позитивно впливає на горностаїв, — пояснив Папуга. — Вона додає їм, тобто вам, снаги.
— Хи-хи-хи, — засміявся Венслідейл, видобув з кишеньки хустинку та почав нею обвіювати собі обличчя. — Ти завжди такий кумедний, Папуго, в тебе такий вигадливий розум! Хи-хи-хи! Треба ж таке: рослина, що додає снаги.
— Зараз я покажу тобі вигадливий розум! — сердито перебив його Папуга. — Ти, плаксивий, нікчемний, дурноверхий Венслідейле, вислухай мене. Рута — це така рослина. Якщо ви, горностаї, з’їсте її, вона додасть вам сили та відваги, й ви зможете нападати на василісків. Так каже Велика Книга Заклинань. А тепер я хочу знати, чи є будь-яка згадка про це у вашій тупій Історії Горностайства.
— Як цікаво, — сказав Венслідейл. — Як цікаво. Рута може зробити нас хоробрими? Ні, звичайно, як ви здогадуєтеся, нічого такого нам не знадобиться. Ні-ні, звичайно ми не такі хоробрі, як леви, ми, горностаї, миролюбні, але коли нас розізлити, о! Присягаюсь Юпітером, тоді начувайтесь!
— Власне, в тому-то полягає проблема, — зауважив Папуга. — Послухай, Венслідейле, не мели дурниць, будь ласка. Ходімо зараз же і подивимось у вашу Історію. Ти ж маєш її у себе в бібліотеці, чи не так?
— Так-так, звичайно, — відповів Венслідейл. — Але є одна річ, розумієш…
— Що таке? — спитав Папуга.
Венслідейл нахилився і голосно прошепотів Папузі на вухо:
— Неможливо запросити їх усередину, отих… оті істоти — завеликі вони, меблі потрощать… налякають милу Вінні…
— Добре, нехай, — погодився Папуга. — Якщо діти обійдуть будинок і там, з іншого боку, ляжуть на галявині, то зможуть зазирати в бібліотеку крізь вікна.
— Тільки скажи їм, щоб лягали на галявину дуже обережно, — попросив Венслідейл. — Це моє поле для гри в крокет.
Папуга пішов за господарями в дім, а діти обійшли його з іншого боку та вляглися на крокетній галявині. Крізь відчинені вікна вони побачили велику бібліотеку, обшиту дубом і заповнену книгами від підлоги до самої стелі. Невдовзі туди ввійшли Венслідейл і Папуга.
— Так, — сказав Венслідейл, — «Історія» стоїть он там, високо, на десятій, одинадцятій і дванадцятій полицях. Ми, горностаї, маємо велику історію, не те що деякі, в кого, правду кажучи, історія така коротка, ніби їх ніколи й не було на світі.
3
Люмбаго — раптовий гострий біль.