Антирадянські історії

Або творці першого паровоза — не тато із сином Чєрєпанови, до них уже було зроблено кілька парових машин французом Коньо, американцем Евансом, шотландцем Мердоком, чехом Божеком. І перший літак був не російський. І перше книгодрукування було не в сучасній Росії. І взагалі, чимало різних легенд після розпаду СРСР розчарували багатьох, хто в них вірив.

Але ж вірять і донині. Вірять, що італійський «Fiat» старої моделі — це радянський автомобіль «Жигули». А автомат Калашнікова — не перероблений з автомата Хуґо Шмайссера, а ну зовсім радянський і навіть — російський. І так далі. Перелік винаходів і творів, поцуплених та привласнених, може скласти тисячі сторінок.

З історією такі самі проблеми. Крим ну ні з якого боку не російська назва, але вважається «русскім», оскільки завойований Російською імперією. А те, що Крим кілька тисяч років був і грецьким, і римським, і турецьким, і, звісно, кримськотатарським, у Росії мало кого хвилює. Технологія привласнення дуже проста й невибаглива — захотів і сказав, що Крим — «русскій». Поцупив і сказав, що це — споконвічно «русское».

Так «ісконно русскім» став «Авіамарш» — «все выше, выше и выше стремим мы полет наших птиц…», а насправді — поцуплений німецький марш «Das Berliner Jungarbeiterlied»[3], відомий ще з 20-х років минулого століття. І популярна радянська пісня «Маленький барабанщик» була поцуплена, спочатку вона мала назву «Lied vom kleinen Trompeter»[4].

Крали за радянських часів безбожно, небоязливо і безсовісно. Країна була закрита, за «залізною завісою». Не знали ні ті, у кого крали, ні ті, для кого крали. А крали все — ідеї, пісні, сценарії, винаходи, літаки і танки, автомати й автомобілі. Швидко називали поцуплене радянським або російським і так само швидко переконували населення, яке швидко, захоплено і беззаперечно вірило.

Відділ пропаганди ЦК КПРС був найважливішим органом радянської влади. Не важливо, як працював відділ промисловості чи сільського господарства, але радянське населення в чергах за сосисками або чехословацькими сандалями мало гордо казати, що СРСР — найвеличніша країна у світі. Пропаганда виховувала патріотів, яким не потрібно було думати своїми головами, за них думали в ЦК КПРС. Радянська брехня поширювалася в кількох напрямках.

Військова брехня складалася із численних «подвигів», що їх вигадували як військові, так і журналісти, письменники, художники, кінематографісти. Наприклад, Макс Альперт зняв постановну фотографію, відому під назвою «Комбат». До неї придумали історію політрука Клочкова. Потім за Клочкова придумали слова «Велика Росія, а відступати нікуди — позаду Москва!» Сама легенда про 28 героїв-панфіловців була створена в газеті «Красная звезда», спочатку 27 листопада 1941 року, в замітці військкора Васілія Коротєєва, у наступному числі — за авторства головного редактора Давіда Ортенберґа і літературного секретаря Алєксандра Крівіцкого. Саме Крівіцкій через багато років визнав, що фразу Клочкова придумав він. Таких «подвигів» було вигадано чимало, вони мали підтримувати бойовий дух радянських людей.