Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
По–перше то були два найпотужніші тоталітаризми світу, що схватилися між собою у нещадній імперіалістичній війні. Марксистські блудослови, що поспіхом охрестили цю війну “Вєлікой Отєчєствєнной”, рясно набовкали нам про «войни справєдлівиє» (ті, що вела Росія) і «войни нєсправєдлівиє» (ті, що вели всі інші) та врешті решт ще й про «войни імпєріалістічєскіє» (за переділ світу).
Так от саме такою війною за переділ (ну, як не світу — то Європи), — була ота їх “Отєчєствєнная”, внаслідок якої вісім (!) незалежних в минулому народів Європи — перейшли під комуністичне панування; з усіма його звичайними наслідками: терором, економічною і духовною деградацією. Воістину, з усіх загарбницьких воєн світової історії, — чи не найбільш плідна, чи не найбільш імперіалістична.
По–друге, до цих двох злих сил світу додавалися й вороги, так би мовити, локальні, — поляки, мадяри та румуни. Бо, ніхто зі сусідів не любив українців, не поважав їх за традиційну толерантність, та звик ладнати власні справи за їх рахунок. Особливо поляки, що завжди уміли знаходити собі ворогів, приплативши за це уміння власною незалежністю, та не вгамувалися з цим навіть під німцями.
Дали добру школу, та створили добрий грунт для національно–визвольного руху червоні, своєю окупацією Західної України восени 1939, за пактом Молотова–Ріббентропа. Вдершися збройно до країни, вони почали зі свого, стандартного російського, — терору та депортацій тих, хто їм не сподобався. Відрази людей до цього не могли компенсувати масові завози дешевої горілки з СССР. З цим більшовички теж дещо прорахувалися. Бо, на відміну від “старшєго брата” — горілка для українців ніколи не була вищою ціллю, альфою і омегою. Та чарівне для росіянина словосполучення “сто грамм”, — не сприймається ними саме як чарівне. Та вже щось подібне — совєцька дешівка з дешівок, повинно було сприйматися добрими галичанами, хоч і східними — а все ж європейцями — з презирливою осудливістю. Не могли вже нічим пом’якшити перше враження від себе оті представники “родіни всєх трудящіхся”, вперше ними побачені.
Все достеменно повторювалося цього, другого разу: те, що було вперше тоді, 1914–1915, підчас першої в історії російської окупаціі Галичини. Знову були розгромлені та заборонені всі українські організаціі: “Просвіта”, “Рідна школа”, Наукове товариство ім. Т. Шевченка… Закриті відразу українські видавництва, заборонені всі легальні українські організації та газети. Ворогом знову було все українське. Все опинилося під совєцькою цензурою.
В немалому ступені сприяли пробудженню національної свідомості й попередні короткі події на Закарпатті, де — незабаром після падіння Чехо–Словаччини, яка його окупувала, було 15.03.1939 проголошено незалежну Закарпатську Україну. На жаль, там не було своєчасно підготовано якоїсь–такоїсь збройної сили, та під тиском 40–тисячної угорської армії, якій зсередини допомагали чехи, а з–зовні поляки, — республіка вистояти не змогла; незважаючи на героїчний опір.
У надзвичайно трудних, несприятливих умовах молоді українські патріоти показали, як треба вмирати за Батьківщину — з гордо піднятою головою і безмежною відвагою. Показали всьому світові, що український народ не скорився, що він продовжує свою боротьбу з будь–яким ворогом, наскільки б той ворог не був сильним і могутнім.