Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Як же коротко і точно це сформульовано! — непоганих політиків мала в своєму розпорядженні ОУН–УПА, нічого не сказати. Наступним кроком цього великого початку стане об’єднання сил для звільнення: створення Анти–Більшовицького Блоку Народів (АБН).
Значно пожвавлюється на той час і військова діяльність ОУН–УПА, доходячи на схід Дніпра, а часом — і далі. Ціллю цих, загалом успішних рейдів, є нищення червоних, там, де вони були завелися, та залучення українського населення східних областей до національно–визвольного руху, до боротьби за Україну. А там, звідки вони повиганяли червоних, місцеве населення завжди мало можливість порівняти московських окупантів — із витриманими, ввічливими та дисциплінованими українськими вояками.
Є незаперечні свідоцтва того, що й на сході України працювала на той час сітка підпільних організацій ОУН, яка завдавала чималої шкоди німцям, та перше, про що потурбувалися по війні московські окупанти, — це понищити всяку пам’ять про них. Хоч — і не завжди. Спокусившися історією націоналістичної організації у Краснодоні, на Донеччині, та — вкравши її для себе. Перефарбувати українського карася на москальське порося, — узявся такий собі бездарний комісар від письменництва, алкоголік і донощик 1937, А. Фаддєєв; а якась там іще зграя доброхотів — і собі: відзняли про це патріотичний фільм: брехня знову перемогла правду.
За одвічним московським принципом: греби під себе все українське, що придасться, а все інше — знищуй.
ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН 21–25.09.1943 є примітним тим, що у ньому беруть участь делегати від центральної та східної частин України. Після цього дещо реконструюється Провід, який складається з десяти людей, яких очолює трійка, Бюро Проводу: Роман Щухевич (голова), Дмитро Маєвський та Ростислав Волошин (заступники). Крім них у складі Проводу працює начальник штабу УПА, Дмитро Грицай, та референти з низки питань: організаційних — Василь Кук, політичних — Яків Бусел, пропагандових — Петро Дужий, головний редактор ідеологічного журналу “Ідея і чин”, безпеки — Микола Арсенич, з особливих доручень — Микола Степаняко. Провідником ОУН на південно–західних українських землях був призначений Роман Кравчук.
Незабаром по цьому створюєєься й УГВР (Українська Головна Визвольна Рада), завданням якої є перейняти від ОУН–УПА не військові, а адміністративні та державницькі функціі.
Наближення совєцько–німецького фронту у 1944 — УПА зустріла, так би мовити, в своєму зеніті, добре розвиненою, озброєною та вишколеною народною армією, що контролювала розлеглі терени України, не лише звільнені від окупанта, але часом і такі, де цього окупанта й на вічі не бачили. Контрольована, спираючись на волю та сприяння народу, який твердо вирішив не повертатися більше до російського ярма.
Армія була розгорнута й забезпечена виключно власними силами, це важливо. Бо, ніхто й ніколи, ні з заходу, ні звідкілясь іще, — пальцем не ворухнув аби їй допомогти; а це, з боку тих “антифашистів” Заходу, що так себе повсюдно рекламували, — відверто тхне кримінальним злочином. У колах ОУН, серед її досвідчених політиків, була якась надія, що західні союзники наприкінці війни замиряться з німцями та спільними зусиллями звернуть шию Сталіну та його банді, як цього настійливо вимагали життєві інтереси іх країн, але… Життя хутко розставило все по місцях, показало, що українські націоналісти були надто високої опінії щодо цих одвічних недоумків. Це вичерпно продемонстрував ганебний гендель долями народів у Ялті 4–11.02.1944. Втім, щоби вести війни — мало бовкати язиками, потрібно ще уміти воювати; та — не страхатися цього.
Перші потички з новим ворогом України (однак, чому ж новим? — найстарішим з усіх, історичним) - починаються наприкінці січня 1944. УПА вперше 18.01 відбиває масований наступ совєцьких військ, та відбивається два місяці, спричиняючи агресорові великі втрати. Це — Волинь, північ і схід. На півдні 20.01 відзначився легендарний пострах німців — “генерал Еней”. Він несподіваним нападом наніс великих втрат совєцьким, що перли на захід переслідуючи німців. Саме тоді був убитий бійцями УПА уславлений російський генерал Ватутін. Що він загинув саме у боях з УПА, — совєцька історія мовчить і досі.
З того часу в ОУН–УПА змінюється ворог, але не тільки, разом із ним змінється мало не все, — з німцями їх об’єднувало (крім тоталітаризму), єдино, лише прагнення знищити українців; все ж інше було абсолютно, здебільшу — гірше. Складність військової тактики і стратегії була обмежена можливостями командирів і солдатів, та не була високою. Була переважно лобовою: “взять висотку любой цєной!”. і брали, часом — і “любой цєной”. Виграш на полі бою досягався за рахунок, як власної чисельної переваги, так і за рахунок значно вищих власних же втрат. Старе побажання А. Суворова — “воєвать нє числом, а умєньєм!” — так і полишилося всього тільки побажанням, не більше.