Історія однієї істерії

«Нормальні батьки навчають дітей стриманості й обережності… Як, цікаво знати, настільки відкритій дівчинці буде в дорослому житті? Не дивно, що вона втрапила в халепу», — думала я, так і не розуміючи, що іспит на доросле життя Ксенія давно вже склала.

По зникненні Алли Ксенія стала зовсім відлюдькуватою. Здавалося, якесь жахливе знання тягарем лягло на її плечі й не дозволяє думати ні про що інше. Розпитування нічого не дали. Тоді я заявив, що негайно піду до Хомутова з вимогою пояснень. Адже Хомутов був єдиною зачіпкою, що вела до переживань дочки. Ксюша запротестувала. «Не можна йти до Хомутова! Не можна! Коли все з’ясується, я неодмінно поясню тобі, чому. Зрозумій, якщо глухонімий раптом довідається, що ти робиш довідки, може статися непоправне! Йдеться про дуже важливі для мене речі!».

— І ви нікому не розповідали про цю розмову?

— Ця розмова сталася вчора. По тому я вирішив провести самостійне розслідування, навіть найняти детектива для виконання всіляких локальних доручень, — Шумилов, посміхаючись чомусь у себе глибоко всередині, повернувся до Жорика. — Тоді я ще не знав, що детектив може зажадати від мене висвітлення повної картини. Щоправда, тоді ще й Ксюша нікуди не їхала і я міг гарантувати й безпеку без втаємничення в справу сторонніх. Я запропонував найняти детектива Зінаїді Максимівні й був упевнений, що режисерка зателефонує в «Order». Коли до мене з’явилися ви, Катю, я трохи сторопів. Звик вирішувати серйозні справи з серйозними людьми… Ви дійсно не схожі на детектива, — я розтулила рота, щоб запротестувати, але не встигла. — Тепер я розумію, що помилявся, — поквапливо запевнив Шумилов. — Із самого початку я насторожився, коли почув від вас про хомутовський музей. Ксенія так прискіпливо розпитувала про нього… Мої підозри посилилися, коли ви сказали про глухонімого. Зізнатися, якоїсь миті я подумав, що ви відверто зізнаєтеся у викраденні дівчаток і прийшли вимагати викупу. Саме тоді я дістав із шухляди пістолет, котрий ви якимось дивом побачили. Але потім ви почали поводитись, як справжній детектив, і я обвинуватив себе в зайвій підозрілості. Коли ви пішли, я ще раз прокрутив нашу розмову в голові, визнав вашу поведінку справді підозрілою та сам зателефонував у «Order», — Шумилов ляснув себе долонею по чолі й вигукнув: — Ідіот! Треба було відразу подзвонити Зінаїді й довідатися, де вона вас таку вишукала. Втім, про цю свою помилку я, здається, вже згадував…