Історія однієї істерії

Мої руки автоматично записували дані. Жорик невідривно стежив за оповідачем і мучив гострою ампулою авторучки нещасну чергову серветку. Видавець говорив і відсутнім поглядом обводив нетутешні простори десь далеко за спиною в Георгія.

«Ось чому він так ставиться до доньки й навіть бере активну участь у справах театру, — промайнуло в моїх думках. — Надолужує втрачене. Що ж, тоді довірчі стосунки між ним і дочкою не викликають підозр. Можливо, це дійсно дружні стосунки, а не ідеалістичний самообман Шумилова».

Засмутило тільки раптове відкриття: щира дружба між батьками та дітьми можлива лише по тривалій розлуці, яка дає змогу переоцінити стосунки й позбутися потреби самостверджуватися одне за рахунок іншого. До чого ж усе-таки недосконало влаштовано людину! Вона цінує лише те, що втрачає, а втратити прагне саме те, що насправді підсвідомо цінує.

— Як ви, напевне, вже здогадалися, — цього разу Шумилов повернувся до реальності без жодного роздратування, впокорився з необхідністю відвертості, — Ксенія значить для мене дуже багато. Мені не хотілося б знову її втратити.

— Повернімося до пістолета, — перебив Георгій, остаточно переконуючи мене в своєму безнадійному цинізмі.

— Після зникнення Лариси Ксюша не знаходила собі місця, — покірно взявся пояснювати видавець. — Я ж бо вже відчуваю, коли з дочкою щось не те. Запропонував поговорити відверто. Замість цього Ксюша дві години поспіль розпитувала мене про житло Хомутова, про його родичів, про його друзів. Потім довго смикала мене розпитуваннями про якогось глухонімого. Ні про якого глухонімого я тоді ще сном-духом не відав. Про що чесно й повідомив дочці. На мої прямі запитання про те, яке всі ці розмови мають відношення до зникнення Лариси, Ксюша трохи знітилась і відповіла, що, напевне, ніякого. «Просто мені дещо здається», — насупилася тоді вона. І я досі жалкую, що не з’ясував природу цього «дечого». Вперше Ксюша навмисне уникала продовження розмови. Жодного разу за минулий рік, навіть коли я випадково торкався до найінтимніших подробиць її минулого життя, Ксюша не залишала мене без пояснень. Ми давно вважали, що нам нема чого приховувати одне від одного. Розумієте, ми обоє чудово знаємо, що таке самотність. А ще знаємо, що до неї призводять саме такі недоказані слова. Люди через них стають чужими.