Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
То он у чому справа! Флешка…
Я голосно видихнув. Це допомогло позбавитись від певної долі роздратування, яке мимоволі виникло всередині мене, коли Ларс сказав, що Свята хвора. Десь глибоко у душі я знав це, але чути про її стан від Ларса мені зовсім не хотілося…
— Ти, мабуть, дивуєшся, чого я тобі все це розповідаю? — Ларс повернув до мене свої сірі очі. Зараз вони були повні тепла і приязні… що бісило мене ще більше, ніж кілька хвилин тому.
— Я кажу тобі все це, бо я знаю, що ти хочеш допомогти Святі. Вона подобається тобі. А я люблю її і теж хочу їй щастя. Тому якщо ти будеш знати, що загрожує Святі — це буде на користь нам обом.
— І що їй загрожує?
— Люди, які шукають мій кинджал, полюють на інформацію, яка знаходиться на флеш-карті. Свята про неї навіть не здогадується. Але якщо мої вороги знайдуть Святу — вони можуть зробити їй дуже погано, аби лише отримати кинджал…
То он як тепер називається шантаж — флеш-карта з інформацією. А ти, Ларсе, благородний і люблячий, не хочеш зла для своєї коханої? Цікаво, про що ти думав, коли почав шантажувати брата Гени?
Я був злий. Злий, як чорт… Мене розгнівав не тільки Ларс. Певно, мене дратувало те, що я не міг до кінця зрозуміти, чому його слова про Святу мають на мене такий вплив…
— А шантаж — це твоє хобі? — глузливо посміхнувся я, даючи волю своєму прихованому гніву.
Ларс одразу ж перемінився. Тепер тепло у очах зникло.
Він зітхнув. Переді мною знову був той хижий сокіл, що лякав мене своїм гострим холодним поглядом ще у лісі, коли я, зв’язаний і безпорадний, валявся на траві.
— Яке тобі діло? Ти живий, я від тебе нічого більше не потребую, а де мені далі шукати Святу — дізнаюсь і без тебе. Як хочеш — отримаєш винагороду, про яку я казав в оголошенні. Як ні — то забирайся геть…
Зараз я був готовий вчепитися Ларсові в горлянку голими руками. Але замість того я просто промовив:
— У мене є справи. Зупини, будь ласка.
Ларс поплескав водія по плечу і мовив:
— Толику, зупини. Нехай іде собі під три чорти…
Я відкрив дверцята і вийшов з авто. Будинок, який орендував Ларс, був за квартал звідси — я знав це, бо залишив свій наплічник у кімнаті, яку мені благодушно виділив сам детектив.
Його хлопці прибрали мій рюкзак з краденого BMW, а тепер я забув його у домі Ларса. Що ж, доведеться повертатися…
— І не забудь забрати свої манатки, — прохрипів Ларс мені у спину.
Авто залишило мене на вечірній вулиці самого… Я мав свій, а точніше — крадений, пістолет за поясом, телефон Святи і деякі гроші, що лишилися від сніданку, кошти на який мені дав Ларс. І зі мною також була моя злість…
Отже, Свята хвора… Ларс так серйозно до неї ставиться, покладає на неї такі надії, витрачає гроші. Розкрутка та робота продюсера потребують величезних коштів. Невже він справді любить її?
Від цих думок стало якось незручно. Наче я втрутився у чужі справи і був тут зайвий…
Але саме зараз я відчував себе майже вільним…
Важко сказати від чого я звільнився. Можливо, від проблем, які переслідували нас із дівчиною. Тепер я знав, що із нею все гаразд, що Ларс шукає її, бо швидше за все любить і хоче повернути…
Я почувався вільним, всі чужі справи мене більше не стосувались. Мені так і сказали — іти геть. Я нічого нікому не винний, я можу іти геть…
Раптом я згадав слова Святи про обов’язок і про те, що мучило мене…
Чому я убив Ігоря? Тому що був винний, тому що мусив це зробити заради матері? Але ж ні! Я нічого не мусив… Я просто хотів це зробити! Я витрачав час на хвору неньку, на допомогу тітці з її сином. Я почувався так, ніби був рабом обставин…
Як я міг так звужено дивитись на світ? Майже все своє життя до цього моменту я думав, що не здатен робити те, що хочу… Але ж що за дурня? Хіба може хоча б одна жива істота на землі робити весь час те, що не хоче робити? Ні! Це просто призвело б до божевілля, до смерті…
Тепер я зрозумів… Я робив те, що хотів… Все, що я зробив, було саме тим, що я хотів зробити…
Так важко було прийняти відповідальність за те, що я коїв все свідоме життя… Набагато легше було списувати все на обов’язок перед суспільством, матір’ю, мораллю… Але який в біса обов’язок? Я вільний. І завжди був таким!
Я вбив Ігоря, бо хотів це зробити… Тепер я міг зізнатися собі у цьому… І якщо його дух все ще переслідує мене у снах, якщо мої руки часто тремтять, і я нервую через згадки про кров — це лише через те, що не звик вбивати…
Я хотів це зробити — і я зробив…
Мені треба було якнайшвидше подзвонити до матері…
Ноги наче самі понесли мене кудись до центру міста. На щастя, мені вдалося у гаморі і курортному шарварку знайти кіоск, в якому продавалися картки поповнення мобільного рахунку. Я досить голосно пояснив, який оператор і на яку суму поповнення мені потрібне. Вже через кілька хвилин, діставши рожевий телефон Святи, я увів потрібну комбінацію цифр і почув гудки у трубці… Мати мусила відповісти не одразу, бо її старі ноги не могли швидко пересуватися по квартирі.