Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
— Розказуй все спочатку, — попросив я.
— Нащо це тобі? Ти ж вирішив піти, чи не так?
Ларс був блідий і знервований. Радше схожий на щура, аніж на хижого птаха.
Я мовчки сів на крісло, обтягнуте білою шкірою. Ларс не став довго сперечатись і все розповів.
— Вони схопили її. Ці кляті недомірки, щоб їх…
Рита подзвонила кілька хвилин тому і кричала у трубку… А потім вони забрали у неї телефон…
Ти мусиш мені допомогти! Я ж бачу, ти можеш.
Я пам’ятаю, як ти видряпався з мотузок, коли ми тебе зв’язали. Твою ж… Чорт забирай, я знаю, що ти ледь не вбив Гену! Цей паскудник боїться тебе.
Не мене, а тебе! Бо ти геть хворий!
Ларс був у відчаї. Я справді не чекав, що він почне просити мене про допомогу, тим паче, чим я можу йому зарадити? Хіба що поспівчуваю його біді, і на цьому все скінчиться. У мене нема досвіду у таких справах. Викрадення, шантаж…
— Ларсе… я не знаю, що тобі порадити… Що роблять у таких випадках? Дзвонять у міліцію?
Ларс вилаявся такими відбірними лайками, яких я навіть не чув. Потім він сплеснув руками і зітхнув. Здається, він вже майже опанував себе. Ще трохи — і Ларс пошле мене подалі, згадавши, що я лише якийсь придурок, що мимоволі вліз у їхні зі Святою приватні справи.
Я не хотів цього. Я не хотів лишати його… та ні, треба бути чесним з самим собою — я не хотів лишати Святу у біді… Саме тому я мовив:
— Якщо ти розкажеш мені, через що заварилася ця каша, я спробую щось підказати. Та не певний, що з мене буде користь…
Мобільний телефон Ларса знову задзвонив.
— Хелло? — мовив він із своїм легким іноземним акцентом.
Поволі його обличчя кам’яніло. Він тримав трубку коло вуха і мовчав.
Я дивився на це і змальовував у своїй фантазії найгірші варіанти майбутнього…
Хвилини спливали, а він все слухав і мовчав… Здавалось, що я дивлюсь на нерухоме фото, на якому навколишній світ зупинився, аби відобразити увесь відчай Ларса.
Та раптом детектив відклав слухавку. Так само мовчки він піднявся на ноги, підійшов до скляної шафи і дістав пляшку горілки. Дорогої і кришталево прозорої.
Мені він плеснув більше, ніж собі, та я не був проти.
— Вони хочуть бачити нас у Сімеїзі в п’ятницю біля гори Кішка, на 6 годину ранку, — нарешті промовив Ларс, — і якщо ми не віддамо кинджал — вони уб’ють Святу.
Ларс уже був п’яний:
— Розумієш, вона унікальна… Невже ти не бачиш цього?
Я теж був напідпитку. В нас лишилось багато часу і ми не знайшли нічого кращого, ніж витратити його на те, аби налитися горілкою по самі вінчики.
— На що вона хвора?
Мені було якось незвично питати про такі особисті речі, та ще й мило спілкувались із чоловіком, який мав почуття до дівчини, що мені подобалась. Через це я був трохи нервовий та злий, але алкоголь брав своє — тепер я справді співчував Ларсовому горю. Та й сам хвилювався за Святу… звісно, слова про те, що її уб’ють, були не зовсім правдиві. Скоріш за все, з нею будуть творити якісь речі, про які я й думати боюсь. І якщо Ларс не віддасть кинджал викрадачам — то важко сказати, чим скінчиться ця історія…
— Психічні розлади. Ми з нею познайомились якраз у розпал чергового загострення.
— Якщо чесно, я помітив певні дивні речі, про які вона казала… але хвороба? Щось серйозне? — я вирішив дізнатись побільше.
— Серйозне. В неї бувають стани… такої собі одержимості галюцинаціями. Лікарі казали, що ці галюцинації перестануть повторюватись після курсу лікування… їй давали цілі гори нейролептиків, різних модуляторів і усілякого іншого лайна, аби тільки повернути у реальність. І їм це вдалося! — Ларс зітхнув, — принаймні так було до цього часу… Можливо, саме через ці видіння — онейроїди, якщо я не помиляюсь — вона і втекла. Певно, їй здавалось, що мій кинджал якось пов’язаний з її пророчими видіннями…
— То ти знаєш про видіння?
Ларс посміхнувся:
— Повір, я знайомий зі Святою довше, ніж ти, і знаю про неї досить багато… Фантазії про кішку — теж частина її хвороби.
Ларс знову затягнувся сигаретою. Він довго мовчав, наче хотів зібратися із силами і розповісти щось ще. Та замість цього плеснув собі оковитої та повторив:
— Так, Свята хвора.
Детектив затягнув у себе чергову порцію диму від сигарети, а через хвильку випустив із легенів цілу хмару, наче розгніваний китайський дракон. Я помітив, як на його пальці блиснуло невелике золоте кільце. Певно, це і є той подарунок, про який казала Свята.
Я непомітно роздивлявся цього дивного чоловіка. Невисокий на зріст, занадто серйозний, аби бути привітним на вигляд, занадто похмурий, аби бути гарною парою для веселої і завжди сонячної Святи… Але дівчина казала, що любить його. А він сумував без неї…