Легенда золотої кицьки

Ми із Ларсом та його хлопцями вже півгодини обмацували кожен сантиметр двокімнатної квартири, обставленої у стилі модерн. Все було на видноті: лампи, подушки, скляні столики та стільці — ніде не сховаєш блискучу річ, що не вписується у 192) навколишній інтер’єр.

Я перегорнув подушки на дивані догори дригом — та це не дало зовсім нічого. Ларс теж не натрапив ні на що корисне, а його хлопці все ще обшукували шафки із жіночою білизною та комп’ютерний столик.

Ларс сів на подушку, що я видрав нещодавно з канапи, та мовчки зітхнув.

Мої ноги та руки теж втомилися від нашого тихого штурму, та все ж краще було шукати далі.

Я спробував з’ясувати для самого себе, як маю ставитись до цього Юрія Рідного. Він допомагав людям, але й робив дещо незаконне, якщо його було чим шантажувати… Я не відчував приязні до Юрія Рідного і його проекту. Проте шантаж із боку Ларса мені теж здавався недоречним…

Наче прочитавши мої думки, Ларс мовив:

— Він провозив не тільки ліки, Джоне. Він організував постачання наркотиків. І у мене є… Чи принаймні були свідчення його незаконних дій.

Я слухав Ларса пильно, бо ж кожне його слово зараз мало велику вагу.

— Знаєш, скільки часу я витратив, аби підкопати під нього? Вже полишив всі надії, як раптом — диво! Його колишній водій, що перевозив наркотики, продав мені за безцінь фотографію бухгалтерського звіту, у якому прописані всі витрати Рідного. Уявляєш, як пощастило? І серед витрат — плата за зайві рейси водія. Ті рейси, що були не передбачені у всіх офіційних звітах. А окрім того, мені вдалося отримати фото переговорів Рідного із торговцем наркотиками. Фоторобот цього хлопця у кожному відділку міліції, а він спокійно спілкується із Рідним…

Я кивнув. Не знаю, чи справді зміг би Ларс щось виграти на суді з Здоровою Країною, маючи всі перелічені матеріали, але, напевно, ім’я депутатові і його структурі гарненько б зіпсував.

— Знаєш, це добре, що я тепер все це знаю, — знизав я плечима, — але не думаю, що варто було вплутуватись у все це.

— Він мерзотник, цей Рідний. Він продавав наркотики Ігорю Підпаленку, авторитетному київському торговцеві. Останньому поганцю. Ти вважаєш, я нечесно з ним повівся?

У мене ледь не перехопило дихання. Ігор — серйозний наркоторгівець? Малий карлик, якому я вкоротив віку?

Я замовк надовго, тому Ларс перепитав мене із посмішкою, наче не сприймав всерйоз такі розмови:

— Що, процесор перевантажено інформацією?

— Ні, просто згадав дещо… Ти робив, що хотів, у цьому нема нічого поганого.

Я все ще не міг прийти до тями… То виходить, я убив поганця… Але ж я вбив його, хіба міняє ситуацію те, ким він був? Тим паче, я й раніше не мав фантазій щодо того, яку гарну людину прирізав.

Я труснув головою, полишаючи зайві думки. Тепер у моєму житті є лише один засіб мати більш-менш спокійні нерви — просто не думати ні про що.

— То що скажеш? — спитав Ларс, розводячи руками.