Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Опис Петербурга стилістично нагадує опис втечі з пекла. Обидва характеризуються гострим відчуженням і гіперболізмом, а завершуються твердженням оповідачів про те, що вони не пам’ятають будь-яких інших подробиць, вочевидь, від перебування під враженням від дивного досвіду.

Свідчення козака українізують образ імператриці, описуючи її в атрибутах української матеріальної культури. Рудий Панько у передмовах перекладав українську чужорідність російськими термінами, тоді як дід Фоми виконує зворотну операцію, перекладаючи імперську чужорідність знайомими українськими термінами. Однак, на відміну від Панька, дід робить це несвідомо. Він не шукає відповідників. Він бачить у відповідниках свій абсолютно цілісний український світогляд, який не дозволяє ні двозначностей, ні множинності кодів. Отже, з його погляду, імператриця одягається в українську свитку та їсть українські галушки. Слово, використане для опису подарунка від цариці, — синицы — являє собою слов’янізовану версію неслов’янського запозичення в російській мові — ассигнации, яке означає паперові гроші (використовувалось 1769—1840 роках). Дід одомашнює цей імперський винахід, приводячи їх у відповідність до власного мовного коду.

Мабуть, є іронія в тому, що, приймаючи гетьманського посланця, імператриця навіть не зволила відкласти свою трапезу. Вона нагороджує посла за службу повною шапкою купюр вартістю набагато меншою, ніж традиційні металеві монети. Цей подарунок ставить під сумнів імперську щедрість і ламає казкову конвенцію цього фрагмента. Прикметно, що дід покриває свої подорожні витрати, сплачуючи господареві золотые — більш коштовні металеві монети (ПСС 1, 185). Скупий прийом посланця імператрицею — він не отримує золотих монет — дисгармонує з уплітанням нею золотих галушок. Це може бути непрозорим натяком на невигідне становище периферії в імперській економіці.