Янові скарби

— Пошлімо його по драбині на пірс з канатами.

— Кинь його в море — хай змиє з себе бруд.

— Загадаймо йому видраїти за ящиками.

І так співалася пісня, строфа за строфою, поки з правого борту не завиднівся якийсь порт.

— Гревелінс, — сказав Пітер, глянувши на карту. — Ми йдемо точно.

— Було б точно, якби ми знали, куди йдемо, — засміялася Джіл.

— У твоїх словах є зерно істини, — погодився Пітер.

— Спробуймо ще раз підсумувати записи про скарби, — запропонувала Керол. — В них досить ясно натякається на те, що треба шукати якусь затоку. Може, вона десь тут, на цих берегах?

— Сумніваюсь, — відповів Пітер. — Німці добре укріпили все це узбережжя, і можна собі уявити, як воно охоронялося — адже вони боялися, що саме тут почнеться вторгнення. Я думаю, найкращий план — добратися до Дордрехта, обстежити там всі водні шляхи, якими Ян міг попливти, і дорогою примічати, чи не підкаже нам чого яка-небудь затока.

— Все це дуже непевно, — мовила Джіл, — але що ж робити — нічого іншого нам не лишається.

— Авжеж, якщо тільки ми не розшифруємо записи про диявола і про Філіппа та ще ті два незрозумілі — з літерою «К», — зауважив Майкл.

— Я вже пробувала по-всякому, — поскаржилася Джіл, — але виходить якась дурниця.

— Що б там не було, а ми йдемо в Дордрехт, — мовив шкіпер. — Тільки-но прибудемо туди, можна буде знову взятися за записи. І дорогою теж можна над ними помізкувати.

— А як ми доберемося до Дордрехта? — спитала Керол.

— Підемо вздовж берега до Флісінгена, а потім, мабуть, доведеться розпитувати дорогу.

Флісінген був кінцевим пунктом на Пітеровій карті.

Мандрівники успішно просувалися вперед. Сонце піднялось на обрії, і море заяскрилося блискітками. Всі на «Норці» тішились подорожжю.

— Дюнкерк, — оголосив Пітер, коли вдалині завиднівся великий порт з високим тонким маяком на краю хвилеріза. — Ще й семи годин немає, а ми вже пройшли добру чверть дороги до Флісінгена. На четверту годину дня напевно будемо там. А, може, навіть значно раніше.

Наступною гаванню був Ньївпорт. Підпливаючи до нього, Пітер сказав, що, згідно, з картою, вони вже вийшли з французьких вод і тепер перебувають в бельгійських.

— Чудово! — вигукнув Майкл. — За один день ми пройдемо три країни — непогана швидкість. О! А це що таке?

Він показав рукою ліворуч на середніх розмірів швидкохідне судно, що пливло приблизно за милю від них. Тим часом як Майкл показував на нього, воно розвернулось і пішло їм назустріч.

— Йде прямо на нас, — сказав Пітер, передчуваючи біду. — До того ж мчить повним ходом. Скидається на торпедний катер чи щось подібне до нього.

— Як цікаво! — вигукнув Майкл. — Страшенно хочеться знати, що ж буде далі?

— Сподіваюсь, це не має відношення до того, що сталося в Рамсгіті, — мовила Джіл. — Не вистачає лиш ускочити зараз в якусь халепу!