Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Щасливої дороги, Робику! — гукнув Алик.
Він пильно дивився, як на контрольному екрані, від освітленого зеленим світлом “Розвідника” дугою відривається невеликий, схожий на веретено космоліт і мчить у Чорну Ріку.
— Дякую, — почувся тихий Робиків голос. — До побачення!
Ще хвилину тому Алька з лукавою посмішкою спитала: “І що ти на це скажеш?”, а Йон довгу хвилю шукав відповіді і врешті таки знайшов. Потім він добре пам’ятав, що вона була навіть непогана, до міри ущиплива і до міри ласкава. Але змісту її так пригадати й не міг, бо саме ту мить, коли він розтулив рота, щоб відповісти, космоліт КБ-803 щось гойднуло. Потім ще раз, другий, третій, далі хвиля перерви, а тоді знов і знов.
— Що це діється? — сердито буркнув Йон.
Алька відразу відповіла — так спокійно, наче йшлося про погоду на Тритоні:
— Контрольна таблиця. Глянь на таблицю.
Йон подумав, що Алька все-таки славна дівчина. На контрольній таблиці світився зловісний червоний напис: “Автоматичне управління не працює”.
— Отже, і ми, нарешті, маємо аварію, — спокійно мовила Алька. — Що ж робити?
— КБ! — наказав Йон. — Дай рапорт!
На контрольній таблиці відразу ж з’явився світловий напис:
“Автоматичний політ неможливий. Розвідувальні хвилі не повертаються. Автомати безпорадні. Автоматичне управління не працює”.
— Що ж це знову таке? — не витримала Алька. — Як може бути, щоб радіохвилі не поверталися?
— Очевидно, їх поїдає якась космічна рибина з Чорної Ріки.
— Ти так думаєш? — шепнула Алька.
— Дурниці, — розсердився Йон.
— Звісно, дурниці, — гостро мовила дівчина. — Ти пілот. Тож будь ним!
— Слухаю, — відразу погодився Йон.
Він зручніше всівся в кріслі, стиснув у руках кермо, поставив ноги на педалі швидкості і гальмування.
Отже, настала, нарешті, їхня черга. Автомати виявилися безпорадними. Не керували вже ні швидкістю, ні напрямом. Діяло тільки так зване проміння безпеки, яке, наштовхуючись на перешкоди, що могли зіткнутися з космольотом, вводило в дію додаткову рушійну силу, яка відкидала космоліт у протилежний бік.
Якщо в тому боці також була якась перешкода, тоді починався такий танок, який був оце перед кількома хвилинами.
— КБ! — гукнув Йон. — Скільки ми втратили часу, виділеного на сутичку?
На контрольній таблиці з’явився напис: “Двадцять вісім цілих і двадцять одну тисячну секунди”.
— А яке запізнення допускається?
“Двадцять п’ять сотих секунди”.
— Добре, — буркнув Йон. — Починаємо наздоганяти час.
Він набрав повні груди повітря і біля самого вуха почув спокійний Альчин подих. Хлопець усміхнувся.
— Увага! — сказав він. — Беру на себе управління космольотом. Готова до польоту?
— Готова, — сказала Алька. — Старт!
Йон ввімкнув швидкість, і від тієї миті бойовий космоліт “Розвідника”, зареєстрований у списках Головної Бази як КБ-803, вперше після пробних польотів перейшов під безпосереднє керівництво пілота-людини, тобто Йона Сого із сатурнянського міста Акри.
Йон належав до найздібніших учнів пілотажу в цілому місті. Навіть не тільки в місті, а й у всій акрійській окрузі. Екзамен з початкового пілотажу він склав на “відмінно”, одержав за це Малу Зірку і був зарахований студентом до Школи Великих Шидкостей. За місяць до того, як він прибув на “Розвідник”, Йон здобув перемогу в континентальному змаганні пілотів-юнаків.
Тепер усе мало трохи інакший вигляд, ніж на екзаменах і змаганнях.
Ризикнемо навіть сказати, що кожен звичайний молодий спортсмен, побачивши таку машину, як КБ-803, просто перейшов би на інший край стартового поля. Так, на всяк випадок. Не зі страху, бо він, як відомо, поганий порадник, але з тієї засади, що надмірна відвага буває ще гіршим порадником, ніж страх.
Однак Йон опинився в такому становищі, що мусив узяти в свої руки кермо КБ-803 і самостійно керувати його летом. А коли людина береться до чогось такого, що мусить узятися, вона може хтозна-чого натворити. Часом просто з переляку. Бо страх може бути лихим порадником навіть тоді, коли нема чого боятися. Але, наприклад, у так званому безвихідному становищі страх здатен зіграти чудову роль: у кілька разів збільшити силу навіть у слабкодухої людини.
Віддаймо належне Йонові: він уже забув про страх і слабкість. Поки не настала хвилина, коли треба було взяти в руки кермо найкращого космольота, Йонові здавалося, що хоч як би він старався, а не зуміє зробити навіть найпростішого маневру. Адже він мав узяти в свої недосвідчені руки не тільки кермо космольота КБ-803, але й відповідальність за долю людей, за свою й Альчину долю, а передусім за долю екіпажів “Альфи” і “Бети”. Хіба треба чогось більшого? Йон навіть не те мав за найважливіше, що там були його батьки — Гелена й Орм Соги. Ту хвилю найвищою ставкою людства проти галактичних просторів було життя й безпека всіх шістдесяти дослідників.