Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Я теж так думаю, — мовив Алик.
— І я, — додав Йон, вдячно позираючи на дівчину.
Алик задоволено потер руки.
— Чудово, — сказав він. — Я не буду сам. І взагалі…
— І взагалі… годі вже! — перебив Йон. — На місця!
— Знаєте що? — згадав Алик. — Нещодавно я бачив кілька візіофільмів про варварські часи. Тоді люди, замість побажати одне одному добра, зичили “ні пуху ні пера”. Отож ні пуху ні пера вам у космольоті!
І він стрибнув на стрічку транспортера, що миттю винесла його з камери.
— Він надто легковажний, — зітхнула Алька.
— Я дуже його люблю, — признався Йон.
Дівчина розчулено всміхнулася:
— А я ще більше… ніж дуже.
До тієї миті, коли бойовий космоліт “Розвідника” мав почати боротьбу з Чорною Рікою, залишилось тільки шістдесят секунд.
— Одна хвилина, — сказав “Розвідник”.
І відтепер почав рахувати секунди: п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім, п’ятдесят сім…
Алька з Йоном сиділи вже на своїх місцях: Йон — біля пульта пілота, Алька — біля пульта стрільця.
“Розвідник” тільки що дав план дії з просторовими й часовими координатами. Автоматам космольота він давно вже був відомий. Однак могло статися, що Чорна Ріка перешкодить їм, зіпсує радіолокаційні антени. Тому Йон з Алькою завчили основні координати напам’ять. А тепер проказували їх пошепки.
Хвилю тому Алик надіслав їм останнє привітання.
— Сестричко, — сказав він. — Йоне, милий друже! Держіться. І взагалі…
Це “і взагалі” він вимовив так, що… та годі про це. Ніхто не любить, коли прилюдно говорять про його почуття.
— Тридцять одна, тридцять, двадцять дев’ять… — повідомляв голос.
Перед Алькою і Йоном на екранах на тлі безмежного космосу вирувала страшна Чорна Ріка. “Розвідник” мчав рівнобіжно з її течією і немовби навіть трохи над нею, як птах над кам’яною лавиною.
А через тридцять, двадцять дев’ять, двадцять вісім секунд у цей потік величезних кам’яних брил, що мчав по Всесвіту, мав увірватися бойовий космоліт Пеера.
Екіпаж його: Йон Сого (пілот) та Алька Рой (бортовий стрілець). Завдання: відоме. Час на виконання: сорок хвилин.
— Увага! — бубонів голос “Розвідника” — Десять, дев’ять, вісім…
Йон і Алька зручніше вмостилися на своїх місцях.
— Сім, шість, п’ять…
“Що це шумить у вухах?” — думала Алька.
“Що це шумить?” — подумав Йон.
Після цього Йон почув біля себе тихе Альчине зітхання. В серці йому ворухнулася глибока ніжність.
— Три, дві, одна… — лічив “Розвідник”.
І нарешті:
— Старт!
Від “Розвідника”, що світився зеленим світлом, відірвався невеликий бойовий космоліт типу КБ-803. Саме так почалася славетна битва “Розвідника” з Чорною Рікою.
Побачивши все те на контрольному екрані, Алик глибоко зітхнув. Космоліт узяв курс на Чорну Ріку і на повній швидкості шугнув просто до потоку, наче мав єдину мету: розтрощити себе об його величезне каміння.
Алик знав, що все буде інакше, що через секунду космоліт змінить свій курс, а все-таки полегшено зітхнув, коли КБ-803, описуючи величезну дугу, почав наближатися до течії під щораз гострішим кутом.
— Чудово, — похвалив хлопець.
Насправді той маневр виконали автомати, але ж часом треба і їх похвалити.
Алик розсівся в своєму кріслі, вже певний себе: поки що не відчутно тих коливань, що паралізували “Альфу” та “Бету”. Він навіть пожалкував — адже могло б бути цікавіше, коли б… І зразу розсердився на себе за такі дурні думки.
Надто дорого коштує така гра в героїв, аби за нею жалкувати.
— Дякую, — сказав Робик.
Уже минула хвилина від старту космольота, і Робик знову одержав свої права.
Тепер він стояв на порозі невеликої артилерійської зали і зніяковіло дивився на Алика.
— “Розвідник” — мовив він несміливо, — переказав мені вашу розмову про мене. Ще раз дякую.
Алик усміхнувся якнайласкавіше.
— Любий мій Робику, — підморгнув він йому. — Таж з погляду наданих тобі прав ти діяв, як і годиться сатурнянинові, просто чудово. Ти оберігав нас від небезпеки.
— Ти дуже тактовний хлопець, — мовив Робик.
— Але ж я кажу цілком щиро! — вигукнув Алик.
— Сподіваюся, що так, — полегшено зітхнув Робик і всівся поряд з Аликом.
— Таким чином… — почав він.
А докінчив Алик:
— Що було, те загуло.
— І справді, — усміхнувся Робик.
Вони замовкли й стали дивитися на екран. “Розвідник” рвонувся вперед — настав-бо час зайняти позицію, з якої він мав виконувати своє завдання. Як відомо, завдання те було сформульоване досить просто: зайнявши позицію ФАММ, 192, 041, 42… (далі ще сорок вісім літерних і числових координат), розпочати бомбардування Чорної Ріки позитроновими вогнеметами в глибину… (тут перераховувалося вісім позицій) протягом тридцяти двох хвилин чотирьох цілих п’ятсот сорока дев’яти тисячних секунди, рахуючи від тієї миті, коли “Розвідник” дасть своїй батареї сигнал: “Вогонь!”