Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Разом з тим контрольний екран весь час показував шлях бойового космольота КБ-803 до Чорної Ріки.
КБ-803 вже досяг поверхні метеорової лавини і тепер, бездіяльний, з вимкнутим двигуном, поволі зсувався в глиб Чорної Ріки, піддаючись її силі тяжіння і швидкості руху.
Все йшло за планом.
— Все йде за планом, — пробурмотів Алик, — але я одного не розумію.
— Чого?
— Як спеціалісти з Бази не передбачили твоєї поведінки?
— Передбачили, — сказав Робик. — Чекали тільки, щоб хтось із вас опинився поза моїм контролем. Боялися, що я почну завчасно і загальмую політ “Розвідника”. Вони перехитрували мене. Правда, вас вони не зуміли застерегти, але “Розвідника” застерегли, і тому мені не вдалося повернути його з дороги.
— А то б ти повернув?!
— Звісно, — відповів Робик. — Не розумію, чого ти так дивуєшся. Я повинен був…
— Знаю, знаю! — перебив його Алик і показав на силует КБ-803, що дедалі меншав і тепер уже миготів серед кам’яних брил Чорної Ріки.
Робик вдивлявся в маленьку блискучу риску з тією дивною, нелюдською нерухомістю, що свідчила в робота про особливе “розумове” напруження.
Раптом він сказав:
— “Розвіднику”, я маю запитання.
— Слухаю.
Голос “Розвідника” знову бринів дуже ввічливо.
— Чи… — але на цьому Робик замовк і начебто замислився.
Алик глянув на нього трохи стурбовано: що він знову задумав? Однак ту ж мить Робик сказав:
— Вибач, “Розвіднику”. Спершу пораджуся з людиною-керівником.
— Слухаю, — сказав голос.
— Алику, — почав Робик. — Я міркую ось про що.
І він розповів про свій задум. Алик слухав його дуже уважно. Врешті він кивнув головою:
— На мою гадку, ти маєш рацію. Але спитай “Розвідника”, чи це можливо.
Робик спитав.
“Розвідник” відповів, що можливо.
— Отже, — сказав Робик, — я чекаю.
— Увага! — почувся голос “Розвідника”. — За сім хвилин починаємо бомбардувати.
На батареї запала тиша.
— Чому “Альфа” й “Бета” весь час мовчать? — спитала Алька.
— Не знаю, — відповів Йон.
— Ми ж уже недалеко від них.
Йон глянув на контрольну таблицю автоматичного пілота. Серед сотень цифрових і літерних даних впадали в око числа, висвітлені червоним світлом.
Йон весело усміхнувся. Вони дійсно були вже недалеко від “Альфи” й “Бети”. Все йшло так гладенько й просто, що аж не вірилося: невже це не сон, а дійсність? Усі ті страхи й небезпеки, яких вони зазнали і які, на жаль, ще й досі загрожують екіпажам “Альфи” й “Бети”?
— Якби не скупчення метеорів перед нами, — сказав Йон, — то ми вже були б коло них.
— Але чому вони мовчать?
— Якась аварія зв’язку.
— Яка?
Йон мовчав, бо не знав, що відповісти. За хвилину він знову почув:
— Йоне!
— Що?
— Ти певен, що вони живі?
— Аякже! — крикнув він так переконано, що й сам зрадів. — Звичайно, певен!
— Це дуже добре, — мовила Алька. — Але мені дивно, чому вони так уперто мовчать.
Хлопець знизав плечима.
— А мене вже ніщо не дивує, — мовив він трохи нетерпляче. І, може, саме та нетерплячість розсердила Альку.
— Ти поводишся просто нестерпно, — буркнула вона. — Коли б я могла, то негайно вийшла б звідси. Тільки не кажи мені “будь ласка, йди”. Ти й так полюбляєш дешевенькі дотепи. І взагалі, в моїх очах то ще не виправдання, що ти виявляєш до мене прихильність.
— Що? — розгублено спитав хлопець.
— То ще не виправдання, що ти виявляєш до мене прихильність, — повторила Алька. І додала солодким голосом: — Мені здається, що сьогоднішні події погано вплинули на твій слух. А ти як думаєш?
Йон не відповів — йому дуже захотілося сміятися, а він боявся, що цим ще дужче розгніває дівчину.
Запала глибока тиша. На контрольній таблиці поволі змінювалися ряди чисел. Найважливіше число, висвітлене червоним кольором, поволі посувалося до двадцяти семи тисяч.
Автопілот дуже обережно шукав дорогу серед метеорів Чорної Ріки. Найшвидший тип космольота він вів повільніше, ніж літають на екзаменах у дитячих школах малого пілотажу.
Алька нерішуче кашлянула.