Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Космос ще раз учинив бунт. У секторах, в яких досі ніхто ніколи не помічав загрози метеорів, з’явився найбільший і найнебезпечніший з усіх космічних ворогів, що будь-де траплялися людині. І ось ще раз сліпа доля зіграла проти людей — уклала таку велику справу в руки дітям, чотирнадцятирічному хлопцеві і тринадцятирічним близнятам. Чи впораються вони?
Гра почалася. Той чотирнадцятирічний хлопець узяв до рук кермо бойового космольота КБ-803 спокійно, з відважною, ба навіть радісною усмішкою. То правда, він мав виконати таке складне завдання, що й уявити собі важко. Виконати з допомогою машини, що скорялася найменшому порухові його руки. Він знав — машина ця чудова. І що з того, що її автомати скалічив якийсь дивний невідомий ворог? То не велика біда. Звичайно, автомати точніші й швидші за людину, але ж їх збудувала людина. І саме людина, попри свою повільність і незугарність, зможе, коли треба, здолати більше перешкод, ніж не найгірші навіть автомати. Треба тільки бути… людиною.
І ось перший поворот керма, потім другий — і КБ-803 ще повільно, але спритно, наче в’юнка рибина, поминув дві перші перешкоди, що заступали йому дорогу. Два метеори, обидва набагато більші за “Розвідника”.
— Цілком добре, — сказала Алька.
— Чудова машина, — буркнув Йон.
Потім знову запала тиша, бо перед КБ-803 виросли нові кам’яні брили. А за мить Йон підкинув космольота, наче м’яча, необачно натиснувши більше, ніж треба, на бічну гальмову педаль. Проте він негайно вирівняв лет і полегшено зітхнув — нарешті минулося. Хлопець був дуже вдячний Альці, що вона навіть не пирхнула.
— Вибач мені, — шепнув він.
— А що ж тут такого. Ти й так гарно ведеш, — мовила дівчина більше ніж приязно. — Я б уже давно врізалася в скелю.
— Не мели дурниць, — скромно, але не цілком щиро сказав Йон.
— Але ж я правду кажу.
Йон промовчав. Він ввімкнув додаткову швидкість і трохи ризиковано шугнув між двома брилами й стрибнув над третьою.
А що в той час діялося з “Альфою” і “Бетою”? Про це не знав ніхто на світі. Відомо тільки було, що їх несе в пустку і темряву кам’яний потік Чорної Ріки. Було відомо також, що на далекій відстані від них мчить третій космоліт, рятівник і боєць КБ-803. Він ще не почав боротьби з Чорною Рікою, але прибув туди, в її нутро, аби позмагатися з нею.
Зрештою, бій уже тривав. Почав його “Розвідник”. Почав мовчки, на далекій відстані від КБ-803, та все ж Алька ту мить полегшено зітхнула. І спитала тихіше, ніж їй хотілося:
— Ти теж бачиш?
— Що?
— Вогники.
Йон придивився до екрана. Справді, в космічній безодні, що відкривалася перед ними, пульсувало якесь світло. Ніби з-за далекого обрію здіймалася сатурнянська вогненна буря.
— То “Розвідник”? — спитав Йон задля певності.
— Авжеж він.
Космоліт КБ-803 летів з такою швидкістю і в такому напрямку, як було й передбачено на Головній Базі. На перший погляд могло здатися, що це просто звичайний пасажирський космоліт, який, дотримуючись розкладу руху, мчить своєю трасою.
Ні! Не могло так здатися. Бо якби пасажирський космоліт попав у таку лавину, то це була б найгірша пригода, яку мешканці всієї сонячної системи зазнали б протягом багатьох останніх років.
— Спалахи видно дедалі виразніше, — сказала Алька.
— То, мабуть, вогонь з головного вогнемета.
— Очевидно, — погодилася дівчина.
— Не дуже приємно було б пройти крізь таку купіль, — пробурмотів Йон.
— Уявляю собі.
Потім Алька почала читати вголос дані з контрольної таблиці. Несподівано метеорний потік погустішав, Йонові довелося маневрувати. Він трохи звернув з курсу і летів то швидше, то повільніше.
— Слухай! — озвалася врешті Алька. — Незабаром починаємо другу частину нашої роботи.
— Коли? — трохи неуважно спитав Йон.
— За три хвилини.
— Добре, — сказав Йон, збоку позирнувши на дівчину.
Однак Алька — хоч то, власне, мав для неї початися іспит — була цілком спокійна, її турбувало тільки те дивне зникнення радіохвиль.