Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
У червні 1943 року «Клим Савур» оприлюднив відозву до українців. Її слід розглядати як продовження пропагандистської підготовки липневої операції масового винищення поляків. Відозва починалася від пластичного змалювання перебігу пацифікації українського села Дермань-Залужжя у травні 1943 року, приписуваної польській поліції. Далі Клячківський звинувачував поляків у співучасті «у мордуванні і катуванні німцями українського населення» та співпраці з радянськими партизанами. В зверненні читаємо:
Тому, якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито й виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табір московського та німецького імперіялізмів і діють сьогодні на українській території [...] проти українського народу. Але нехай не забувають прислужники Москви й Берліну, що український народ уміє дати відплату![101]
Антипольська акція на Волині — апогей різанини
Перша реакція поляків
Одразу ж після перших убивств польське підпілля заходилося організовувати збройну самооборону. Було вирішено протистояти масовій втечі до міст шляхом створення сильних оборонних баз «із кільканадцяти сіл із великими скупченнями польського населення [...] з використанням укріплень, траншей і засіків із колючого дроту»[102]. Проте польських конспіраторів послаблювали внутрішні суперечки. Однією стороною конфлікту було Представництво Уряду, на чолі якого стояв окружний представник Казімеж Банах «Ян Ліновський», а другою — Армія Крайова, якою на цій території командував полковник Казімеж Бомбінський «Любонь». Завдання Банаха полягало в організації Державного Корпусу Безпеки і цивільної варти, спираючись на мережу Представництва, причому, ця мережа мусила складатися з польських громадян і польської, і української національності. Створення етнічно змішаної варти було елементом відкритої національної політики, яку провадив «Ліновський», кінцевою метою котрого було політичне «роззброєння» волинських українців. Уже на межі 1942 і 1943 років Банах провів багато бесід із пропольськи налаштованими українськими діячами на Волині. Йому вдалося зібрати групу із приблизно шістдесяти осіб, котрі декларували бажання діяти на користь польсько-української співпраці. То, мабуть, з їхньої ініціативи постала відозва Волинського Українського Комітету, яка засуджувала вбивства поляків і була оприлюднена одразу після початку нападів.
Полковник Бомбінський, натомість, мусив передусім підготувати волинську АК (до якої він приймав, згідно з дорученням «Ґрота», виключно поляків) для втілення плану загального повстання, проте у своїй діяльності мусив зважати на політику Представництва Уряду стосовно українців. Відразу ж після початку антипольської акції між Представництвом і АК трапився гострий конфлікт. Важко сказати, яким був справжній перебіг суперечки, позаяк обидві сторони висували подібні звинувачення, себто, закидали навзаєм неефективність в обороні польського населення. Про емоційну температуру свідчать зауваги офіцерів АК, які дозволяли собі заяви, що після війни «цивільних» повісять за зраду, а самого представника уряду називали «Фолькс-Бульбою». Банахові дорікали, що він творив підрозділи самооборони, підпорядковані народній (селянській) партії, тим самим послаблюючи єдність та ефективність дій АК. У свою чергу, представник уряду дорікав військовим, що замість зосередитися на захисті населення, вони громадять сили проти німців, думаючи тільки про виконання завдань, пов’язаних із повстанням у відповідності з загальнонаціональними планами, які погано пасували до ситуації, що виникла після початку акцій УПА.
Але цим суперечки не обмежувалися. Їх предметом були також чинені Банахом спроби досягнути порозуміння з українцями. В такий спосіб він втілював доручення генерала «Ґрота», котрий наказав шукати способи припинення польсько-українського конфлікту політичними методами. Від цих планів він не відмовився навіть після початку антипольської акції. Натомість, командування АК на Волині наполягало на силовому протистоянні з українцями, оскільки після першої хвилі вбивств не вірило в жодне порозуміння.
101
Цит. за: Поляки і українці..., с. 502.
102
Armia Krajowa w dokumentach, t. 3, Wrocław — Warszawa — Kraków 1990, s. 127.