Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:

Століття тому спроба реалізувати український національний проект у межах СРСР могла здатися досить вдалою: політика українізації зумовила швидке зростання рівня письменності, поширення української мови в містах, надзвичайне піднесення культури, а уряд УСРР мав широкі повноваження в галузі економіки. Але так було недовго: всеохопна насильницька колективізація та штучний голод у регіонах, населених українцями, арешти, розстріли й цькування українських політиків та інтелігенції, стрімке повернення до російськоцентризму та поширення шовіністичних настроїв засвідчили: СРСР — та сама Російська імперія під новою назвою. У класичній розвідці Джеймса Мейса читач знайде концентрований, послідовний і захопливий огляд ідей та подій 1918–1933 років — досвіду, що зараз актуальніший, ніж будь-коли.
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 171
Перейти на страницу:

Меморандум укапістів був закликом ставитися до України як до окремої нації та нагадуванням давніших аргументів від тих, хто підтримував радянську владу — але був проти російського домінування. Крім того, презентувавши власну схему сил, що вели до колоніальних революцій в Україні та будь-де, укапісти поставили українське питання на загальну структуру світового процесу — боротьбу колоніальних народів за національне визволення. Комінтерн ще не був готовий до ідеї, що комунізм і національне звільнення могли мати щось спільне. Тоді як сьогодні підтримка рухів за національне звільнення поза межами радянської сфери впливу (безсумнівно, у надії розширити цю сферу) стала майже аксіоматичною, у 1920 році Комінтерн був усе ще відданий класичному марксистському твердженню, що перехід від докапіталістичного колоніального існування до соціалізму неможливий. Ілюстрацією ставлення більшовиків до укапістів стало те, що 19 червня 1920 року політбюро КП(б)У видало наказ про негайне закриття органу укапістів «Червоного прапора» у зв’язку з його так званим «відверто шовіністичним характером»[310].

Володимир Винниченко, який на початку 1919 року був членом Директорії й згодом відійшов «у лівий бік», вважав, що лише домовленості з більшовиками та певний компроміс із ними є єдиною надією на встановлення української державності, а логічним інструментом для реалізації цього вважав укапістів. Та легкість, із якою більшовики вигнали Директорію з Києва на початку 1919-го, переконала Винниченка, що українці не зможуть зберегти незалежність своєї держави тільки власними силами[311]. Їм потрібен був союзник, але хто це буде — залежало від того, якою мала бути Україна. Винниченко дійшов висновку, що український характер не може зберегти ані монархічна держава у формі Гетьманату, ані будь-яка інша буржуазна держава, оскільки українці не мають ані своєї аристократії, ані своєї буржуазії. Будь-який вид української держави, за винятком радянської, був би вимушений покладатися на підтримку неукраїнців, а отже, вона неминуче втратила б свій український характер. Лише соціалістична Україна, як держава, що спирається на робітників і селян, зможе зберегти свій національний характер[312].

Якщо дивитися з такої позиції, більшовики видавалися природними союзниками. Багато українців намагалися в різний спосіб узгодити свої позиції з поглядами Леніна та покращити з ним відносини, та нікому не вдалося досягти такої авторитетності, яку мав колишній український прем’єр. Основою для спільного проекту та, відповідно, для компромісу мала бути незалежна радянська Україна під проводом українського уряду, тобто на укапістській платформі. У лютому 1920-го у Відні Винниченко організував закордонну групу Української комуністичної партії, підтримував такі групи в інших європейських містах, зробив так, що укапісти стали сприймати його як «свого», а також почав публікувати власний часопис «Нова доба». Більшовики відразу збагнули, що для пропаганди важливо мати колишнього голову Директорії в радянському уряді, тому розглядали варіанти, як долучити його до цього проекту. У травні 1920 року Винниченко вирушив до Москви з надією здобути цілком незалежну радянську Україну під проводом укапістів[313].

вернуться

310

Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 429.

вернуться

311

Цю ідею Винниченко висловив у серпні 1919 року в чернетці свого незавершеного памфлету: «Тепер нам неможливо побудувати українську державність власними силами». У: Архів Володимира Винниченка, Українська академія мистецтв і наук у США, група документів 3, частина 1, 2, папка К2е, с. 3. У цьому самому документі зазначається, що «поразка більшовиків є поразкою української державності та українських трудящих».

вернуться

312

Цю тезу Винниченко розвиває у своїй праці: Винниченко, В. Українська державність. Відень ; Київ, 1920. 32 с.

вернуться

313

Чирко, В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів. Український історичний журнал. 1968. № 12. С. 28–35. Костюк, Григорій. Володимир Винниченко та його доба : дослідження, критика, полеміка. Нью-Йорк, 1980. С. 49–50.

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)