Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Коли Добровольча армія Денікіна витіснила більшовиків із України, незалежники зрозуміли, що для ефективного протистояння новому режиму потрібна співпраця з якоюсь більшою політичною силою. Оскільки незалежники вже розірвали відносини з більшовиками й жодна політична партія не прагнула до співпраці з анархістами-махновцями, Директорія Петлюри була єдиним можливим союзником. Петлюра був занадто «буржуазним» для незалежників, але він принаймні був українцем та доклав багато зусиль, щоб досягти modus vivendi з ревкомом незалежників. Ця асоціація проіснувала недовго через небажання Петлюри вести військове протистояння білим. Проте дізнавшись, що Петлюра здавав Денікінській армії одну позицію за іншою без бою, незалежники відмовилися від угоди з ним та проголосили, що боротимуться і з Директорією, і з Добровольчою армією. Із військового погляду, вони не могли довго протистояти одночасно двом набагато потужнішим силам. У жовтні 1919 року двоє лідерів незалежників, Мазуренко й Ткаченко, вирушили до Москви в надії знайти спільний ґрунт для співпраці з більшовиками[303].
У січні 1920 року незалежники вслід за боротьбистами провели з’їзд, на якому змінили свою назву на «Українська комуністична партія» й таким чином збільшили кількість українських комуністичних партій до трьох. Відомі за ініціалами — як укапісти — вони були сильнішими в своїй критиці КП(б)У, ніж боротьбисти, водночас наслідували приклад боротьбистів у зверненні до Комінтерну з петицією про утвердження їх єдиним представником українського пролетаріату. Щоб підкріпити свою амбіцію стати повноцінною альтернативою КП(б)У, укапісти також опублікували детальну програму, яка складалася з пропозицій щодо всього: від ставлення до релігії — до громадського здоров’я, разом із теоретичними міркуваннями про функцію закону.
Основним інтересом укапістів було, звичайно, національне питання. Саме посилаючись на нього, укапісти зміцнили своє становище. Їхній основний аргумент може здаватися радше банальним для кожного, хто ознайомлений із антиімперіалістичними аргументами мислителів третього світу нині, але він був досить оригінальним у 1920-му. Відповідно до програми укапістів, імперіалізм перебував у кризовому стані. З одного боку, це загрожувало колоніальним народам «знищенням їхнього національно-політичного життя, навіть національної культури», а з другого — покращувало рівень економіки колоніальних народів, таким чином стимулюючи їх нарощувати свою економічну потугу та прагнути до національного визволення. Оскільки імперіалізм породжує ненормальну слабкість національної буржуазії, національна боротьба збігається з боротьбою проти капіталізму. Це надає комуністам можливість вести національно-визвольну боротьбу та прив’язати її до справи соціалізму. У таких «далеко не з першої десятки» країнах, як Україна, це означає, що національно-визвольна боротьба, досягнувши своїх цілей, як правило, перетвориться на комуністичну революцію силою її власної внутрішньої динаміки. Все, що потрібно, — партія, яка здатна вести її до комунізму. Не дивно, що укапісти проголосили себе готовими й спроможними виконати таке завдання. Проте пізніше вони заявили, що питання полягає не тільки в тому, чи РКП визнає національний аспект української революції. Укапісти стверджували, що революції відбуваються в межах національно-територіальних утворень і що відмова визнати національний аспект такої революції тільки зашкодить сподіваному успіху. Укапістське бачення національного та соціального аспектів революції було діалектичним: тоді як революція мала б організаційно зростати від внутрішніх сил певної нації, взаємозалежність світової капіталістичної системи виключала досягнення національного й соціального визволення працівників лише у світовому масштабі. Метою, як стверджували укапісти, повинна бути незалежна соціалістична республіка для кожної нації, хоча й об’єднана в «тісний товариський союз» із іншими[304].
303
Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. Харьков : Государственное издательство Украины, 1923. С. 142–143.
304
Проґрама Української Комуністичної Партії. Відень ; Київ, 1920. Окрім цієї версії, опублікованої закордонною групою УКП Винниченка, у Києві було видруковано попередню версію в друкарні «Червоного прапора». Хоча нумерація сторінок різна, текст ідентичний. — Прим. наук. ред.