Третій рівень. Короткі історії

— Я б, може, і потирав би, — на відміну від гості, Стає говорив спокійним рівним голосом. — Ось тільки не знаю, з якої це радості. Може, поясниш?

Ксеня хотіла знову виплюнути щось різке. Та, видно, зрозуміла, що прийшла не сваритися, а по допомогу. Отже, зробила вдих-видих і взяла себе в руки.

— В Ігоря проблеми. Причім — серйозні. А головне — взялися невідомо звідки. Просто впали. На голову, на шию, на задницю — думай як завгодно. Ти не думай, він… я… гм, ми не хочемо тебе втягувати. Та всі інші, до кого Ігор звертався по допомогу чи бодай за порадою, дружно радили не шукати варіантів, а віддавати гроші.

— Він що, комусь винен? Хто йому позичив у такий скрутний час?

Ксенія помовчала, тоді заговорила вже тихіше.

— Стасе, ви з Ігорем були партнерами. Навіть друзями. Ти ж знаєш його: він надійна людина в усьому, що стосується ділових стосунків. Зокрема, завжди позичав гроші лише тоді, коли точно знав, як віддаватиме. І завжди повертав борги. Якось, ще студентом, він позичив сто радянських рублів у…

— Цю історію я знаю, — перебив її Гончаренко. — Тоді вчасно віддати не зміг, а через п’ятнадцять років повернув своєму кредиторові сто американських доларів. Той, між іншим, про студентський стольник і забув. Ближче до справ.

— А справа, Стасе, ось у чому: цього разу Ігор ніяких грошей не позичав. Ні в кого! І тут спочатку дзвонять, потім — приходять люди, показують йому якусь розписку, причому — на бланку «Гермесу плюс» і з його підписом!

— Значить, — промовив Стає, — твій чесний та порядний чоловік не вважає за потрібне звітувати тобі, з ким веде справи і які розписки підписує.

На сказане Ксеня на диво не відреагувала. Знову помовчала, тоді запитала:

— Чув щось про Лебедька? Лебедько Семен Ілліч.

— Ні. Хто це?

— Згідно розписки, Ігор винен цьому типу гроші. Не аж так багато, але за нинішніми мірками — пристойно. До того ж Ігор, як свідчить розписка, не просто позичив у Лебедька певну суму, а під двадцять п’ять відсотків, що взагалі не вкладається в голові. Та й це, Стасе, півбіди. Якось би викрутилися. Найняли б адвокатів, ті б не відразу, але — довели відсутність у цього документу юридичної сили. Біда в іншому — біда сам оцей Лебедько Семен Ілліч. Дай ще, а?

Стає налив Ксені ще коньяку, вона випила, щоки порожевіли, жінка продовжила.

— Коли Ігор спробував дізнатися, що за один цей Лебедько, йому ледь погано не стало. Знають цього типа здебільшого як Скаженого Сема. Скажений — бо справді носить у кишені медичну довідку. З якої кожен бажаючий може дізнатися, що в нього — легка форма шизофренії. Проявляється хвороба лише тоді, коли Лебедька справді хтось чи щось дратує. Копнув Ігор глибше — так цей Скажений Сем давненько працює на такого собі неофіційного лихваря. Робота в Семена Ілліча — давати в борг і потім ці борги збирати. Лихвар, сам розумієш, своїм Скаженим Семом прикривається. Він — його гарантія, що боржники борги повернуть. Довести йому нічого не можна, Стасе! Адже кожен, хто йому заперечує, вже починає його цим дратувати. І тоді — ховайся! Чого мовчиш, Гончаренко? Чого дивишся? За ці дні Ігор знаєш скільки історій почув про тих, хто свій бізнес за безцінь продавав, аби тільки від Скаженого Сема відкупитися, живим залишитися і ще щоб на послуги хірурга вистачило? Ігореві вже натякнули, Стає, вони ж уб’ють його! Скажи бодай щось, Стасику, що нам робити?