Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Міняємо?
— Та міняємо, міняємо! — Ірині все це чомусь раптом перестало подобатись.
— Значить, ось як ви це робите, — проказав Степан, тепер уже — іншим тоном, із якого раптово зникли всі простецькі нотки.
— Що — «це»? — не зрозуміла Ірина.
— Ось це, — повернувшись до молодої жінки всім корпусом, Степан показав їй коробку. — Міняєте замки, не ламаючи дверей та без відома господарів. Якщо чесно, не думав, що моя версія так швидко спрацює. Мабуть, вам дуже не терпілося. Безкарність розбещує… як вас там?
Ось тепер Ірина справді зрозуміла, чому ці двоє їй не подобаються.
До біса ліфт — сходи ближче. У відчайдушному ривку молода жінка спробувала проскочити вниз. Та Володя, кинувши чемоданчик на підлогу, гайнув навперейми, встиг схопити за руку, далі — злапав утікачку, стиснув міцними обіймами.
— Що ви робите! — вигукнула Ірина, безрезультатно сіпаючись в чоловічих руках.
— А ви що робите? — втомлено запитав Степан. — Представляєтесь соціальними працівниками. Знаходите самотніх пенсіонерів, у яких багатства — тільки квартира. Спочатку квокчете біля них, хлібчик-молочко-яблучка, потім купуєте дешеву путівку в санаторій. На два тижні. На той час людина вже підписала якийсь папірець, не читаючи. Навіть не знаючи, що то — довіреність. По цій довіреності ви продаєте їхні квартири за півціни. Все одно ці гроші даються легко, а покупець за таку суму знаходиться швидко. Даєте ключі від квартири. А коли власник повертається — не може потрапити в хату. Що кому доведе беззахисна людина? Такий трюк ви повторювали вже тричі. А фірм, подібних до «Сезама», у місті п’ять. Лишалося попередити тих, хто лишився, про можливий дзвінок знервованої дами.
Ірина скреготнула зубами, перестала пручатися, зміряла Степана нищівним поглядом.
— Ви доведіть спочатку.
— Я? — неголений ткнув себе пальцем у груди. — Ще чого. Я вже все зробив. Тепер, кажу ж, поліція вами займеться, — він кивнув на мовчазного Володю. — А я там давно не працюю. Так, в охороні… Зате моя мама буде спокійна. Це ж її подруга на твою аферу клюнула… Ось тільки з лікарні забрали, після інфаркту…
Одним ударом
Коли в спальні закричала жінка, я вирішив більше не чекати та вийти на сцену.
І вийшов з кімнати: туди майнув, коли почув, як у замку повертається ключ. Пройшовши до спальні, побачив — дуже вчасно втрутився.
Бо події там розвивалися вже критично.
На ліжку — двоє.
Обидва напівголі.
Чоловікові років двадцять шість, він устиг стягнути з себе джинси, і тепер сидів отак, без штанів, з піднятими догори руками. Партнерка була приблизно одного з ним віку. Блузка валялася біля ліжка, оголені груди жінка прикрила інстинктивно — навіть під дулом револьвера думала перш за все про зовнішній вигляд.
Під дулом їх тримав худий хлопчина у старій шкірянці, яку навскоси перетинала блискавка. Почувши мій викрик: «Поліція!», рвучко обернувся, і тепер його пістолет дивився на мене. Та правиця все ж таки здригнулася. А очі виявилися красномовними.
До поліції я мав прямий стосунок ще рік тому. Чому пішов?.. Колись іншим разом поясню. Гукнув так, бо звичка — друга натура. Таким окриком багато разів доводилося припиняти різні кримінальні ситуації в зародку.
А взагалі-то я десять років ловив наркоманів. Так насобачився, що можу вирахувати їх у натовпі. Причому — навіть зі спини. А зіниці хлопця вже точно не могли обдурити.
— Кинь залізку, — промовив спокійно.
Коли шкіряний почав зволікати, ступив ще крок уперед, коротко замахнувся, сильно вдарив руків’ям свого пістолета по його зап’ястку.
Револьвер впав на густий ворс килима. Ногою я зафутболив його під ліжко. Дуло приставив до голови молодого наркомана. Чисте тобі кіно. А парочка тим часом вийшла з анабіозу та швидко почала одягатися.
Отже, що ми тут маємо.
Березень, четвер, тринадцята двадцять дня. В чужій квартирі опинилося четверо. Тут, правда, поправочка: для жінки, котра зараз похапцем застібала блузку, це помешкання якраз не чуже. Ми всі зустрілися не просто в її квартирі, а навіть у її спальні. Сидить вона на подружньому ліжку. Ось тільки цей, без штанів — не її чоловік.
З її чоловіком я мав честь познайомитися чотири дні тому. Він спочатку подзвонив сам, а потім не погребував завітати під вечір у мій скромний холостяцький барліг. Узагалі-то я й до розмови з ним гортав газети, зазирав у телевізор та блукав Інтернетом. А коли цей поважний чоловік зробив мені, відставному менту, досить невинну пропозицію — почав збирати відкриту інформацію більш вибірково. Так, він справді відомий банкір та світський лев. Є великі фото з молодою дружиною Аліною на тлі пальм. Значить, жінка молодша рівно наполовину, в їхній родині гармонія, дружина — його друг та помічник. Це з інтерв’ю випливає.