Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Буває, — почулося у відповідь, швидше для підтримки розмови, ніж дійсно з розуміння ситуації. — Купіть ліки, в чому проблема?
— У тому, що їх відпускають лише за рецептом, — Ірина вирішила набратися терпіння. — Рецепт теж у квартирі. Замкнений. Ось я і прошу вас увійти в ситуацію та відчинити двері. За гроші, ви ж надаєте таку послугу…
— Дівчино, ми відчиняємо двері лише в тих випадках, якщо нас викликає власник квартири, — сказав чоловік, для чогось уточнивши: — Або — керівник офісу. Словом, треба довести, що людина, котра хоче потрапити в помешкання, справді має на це право. Ви, я так розумію, в квартирі, де зачинені ліки, не зареєстровані…
— Ви правильно все кажете, — відповіла Ірина, нервово глянувши на годинник. — Я сама винна, сама готова за це заплатити. За інших обставин я б навіть не подумала звертатися до вас чи іншої подібної фірми. Але зараз ситуація, погодьтеся, критична. Людина, за яку я відповідаю, може померти. Підтвердити, що ліки потрібні, вам можуть у лікарні…
— Так, стоп! — співрозмовнику ця розмова явно набридала. — Не треба ще сюди лікарів утягувати! За законом, навіть за правилами нашої роботи, ми не маємо права відчиняти чужі квартири, якщо майстра викликає не власник помешкання.
У тоні чоловіка Ірина все ж таки почула якийсь натяк. Чи це їй здалося?
— Але ж це за законом… Бувають же винятки з правил…
— Не знаю, не знаю…
— Послухайте! — Ірина перейшла в наступ. — Я заплачу удвічі більше! Я куплю новий замок, хороший, дорогий! Замок усе одно треба буде міняти! Я зайду в квартиру при вас, і нічого, крім ліків, не візьму! Там нема нічого більше, пенсіонер бідний, як церковна миша! Тільки виручіть мене, я вас дуже прошу!
На тому боці зависла пауза. Після короткого таймауту нарешті почулося:
— Ну, хіба як виняток… Тільки враховуючи критичність ситуації. Але відразу домовимося: в разі чого ви фірму не світите, бо ліцензію заберуть.
— Та домовимося, Господи Боже мій! — видихнула Ірина.
— Кажіть, куди їхати. І купуйте замок.
Видихнувши адресу та почувши, що майстер буде десь за годину, молода жінка полегшено зітхнула, швидко перехрестилася та провела найближчі сорок хвилин в одному з тутешніх кафе, котре виглядало на її смак пристойніше за решту. По замок не пішла — від самого початку він лежав у коробці, на дні її сумки.
Про це вона вже подбала.
Майстер наспів навіть трошки раніше — маякнув їй з дороги, озвавшись на отриманий в диспетчера номер телефону замовниці. А до під’їзду Ірина підійшла навіть одночасно із ним. Слюсар із «Сезаму» підкотив на старенькому джипі, виявився він невисоким чоловіком під сорок, неголеним, суворим, одягнутим у все сіре, проте з-під козирка кепки дивилися живі зацікавлені очі. Маючи певний досвід спілкування з мужчинами, Ірина навіть відзначила — цей універсальний слюсар кидає на неї оцінюючий погляд. «Ще чого не вистачало — зараз клеїти почне!», — майнула зовсім уже зайва думка, але сама вона мимоволі поправила волосся, обсмикнула куртку, підтягнула пасок, підкреслюючи талію.
— Це я до вас? — по-простецьки запитав слюсар.
— Сюди, сюди, — промовила вона, поспішно додавши: — Замок уже купила! Новий!
— Та пождіть ви з вашим замком, — буркнув неголений. — Тут же таке діло, мені пояснили… делікатне таке…
Він говорив, а Ірина вже помітила — з машини виходить ще один чоловік, молодший за першого, хоча й одягнений так само безбарвно. Вона все зрозуміла, і її охопив смуток:
— Все ясно з вами… Вас двоє?
— Так точно, — кивнув старший. — Я Стьопа, це — Володя. Напарник. А що вам ясно, шановна?
— Вирішили скористатися з ситуації і розкрутити бідну дівчину по повній. Ми ж обговорили з вашим… начальством чи хто там слухавку брав…
— Що ви там обговорили — ваші проблеми, — Степан повів плечима. — Давайте спочатку діло зробимо, а вже потім побачимо, хто тут кого розкручує. Куди?
Цього разу піднялися ліфтом. Неголений Степан відразу уважно оглянув двері, для чогось посвітив у замок ліхтариком із тонким промінчиком. Весь цей час Володя тримав напоготові чемоданчик з інструментами, мовчки виконуючи роль асистента. Не повертаючись, Степан сказав:
— Замок ваш дайте.
Зрозумівши, що це — до неї, Ірина поспіхом витягнула з сумочки картонну коробку з замком. Степан зважив його на долоні, промовив: