Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
А тепер цей «друг і помічник» сидить, переляканий, на подружньому ліжку поряд із молодим чоловіком без штанів.
— Дай мені слухавку, — я кивнув худому нападникові на радіотелефон, що стояв біля ліжка на тумбочці.
Той підкорився. Я запхав трубку в кишеню армійських брюк, запитав коханців:
— Мобільники з вами?
Ті синхронно хитнули головами.
— Значить, я вас тут лишу поки. Дурниць не робіть.
Жестом звелівши худому вийти зі спальні, вийшов за ним, причинив за собою двері.
Тепер треба подумати, і то швидко. Варіант перший: розігнати всю цю компанію з почуттям виконаного перед самим собою обов’язку: злочину не сталося. Варіант другий — таки викликати ментів. Але тоді «друг і помічник» буде пояснювати, за яких обставин і з ким вона опинилася вдень у подружньому ліжку. Та головне — мені доведеться пояснювати, як і чому я сам, колишній працівник поліції, звільнений за службову невідповідність, опинився в чужій квартирі. Та звідки в мене пістолет.
Господар, який сам дав мені ключі, за мене не заступиться. Тому варіант другий відпадає. Але перший — теж, бо надто багато запитань з’явилося в мене протягом останніх п’яти хвилин. Ось вам порада: не хочете зайвих запитань — не підписуйте колишніх оперів на сумнівні справи. Адже з чоловіком невірної дружини ми насправді зовсім про інше домовлялися…
— Будеш знову Крутого Вокера корчити — приб’ю, — пообіцяв полоненому, звелів сісти в крісло, сам примостився навпроти. — Не трусися, чого тебе колотить? Ти прийшов сюди, відчинивши двері ключами. Після того, як залетіли он ті голубки. Я все чув, бо був тут ще раніше, і мені теж видали ключі. Звідси питання: хто тебе послав?
Худий вперто мовчав. Я потер підборіддя дулом.
— Значить, так. Ми обоє знаємо: ти ж без дози скоро почнеш загинатися. Я вивезу тебе звідси і закрию в льосі. А сам поїду кудись на добу. Хочеш так?
Полонений хитнув головою.
— Віриш, що можу так зробити?
— Я не знаю, — вичавив він із себе.
— Чого не знаєш?
— Сказали, де захований ствол… І ключі від квартири. Сказали, треба прийти в такий-то час і грохнути всіх, хто буде в хаті… Три штуки обіцяли.
— А ти знаєш, скільки таке замовлення реально коштує?
— Ні.
— Раніше вписувався в таке?
— Боже збав…
— Для чого ж тоді? Повірив у себе?
— Якби в мені тільки діло… Борги… В голку просадив… За борги сестру можуть…
— Ясно з тобою все, — зітхнув я.
Дійсно, знайома ситуація.
У службі безпеки хазяїна цієї квартири працює один мій колишній колега. Тільки мене вигнали з поліції, а він сам пішов. Сватав якось мене до них, я відмовився. Ось звідки банкір про мене знав… І ось через кого він міг вийти на цього загнаного наркомана…
Ну що, схоже, комплекти ключів нам видала одна й та сама людина.
Я пригрозив худому пістолетом, підвівся, повернувся до спальні.
Коханці вже привели себе в порядок. Аліна навіть встигла зачесатися. Та повернула собі відчуття, що все це відбувається в її домі.
— Хто ви і як тут опинилися?
— Не все відразу, — я говорив до неї, як до малої дитини. — Між іншим, я вам обом життя врятував. Хоча б подякували…
— Дякую. І все ж таки?
— Та не женіть ви! Це, — кивок на кавалера, — ваш чоловік?
— Це має значення?
— Має.
— Ні. Це водій мого чоловіка, — просто відповіла Аліна.
— Ви часто тут проводите свої інтимні побачення?
— Тільки тоді, коли чоловіка нема в Києві. Я провела його в аеропорт. Зараз він уже в небі, по дорозі в Стокгольм. Тепер я можу…
— Не можете, — грубувато перервав її я. — Боюся, ми лише згаємо час. У квартирі є якісь цінні речі? Я маю на увазі — дорогий антикваріат. Якщо бути зовсім точним, мене цікавить ось це, — я витягнув з кишені золотий годинник на ланцюжку.
— Це… — Аліна розгублено подивилася на коханця, потім — на годинник, потім — знову на мене, — один партнер дав йому, під заставу, це дуже коштовна річ… Як він у вас опинився?
— Я його взяв із сейфу, Алю. Ключі дав мені ваш чоловік. Заплатив гроші, а за це я мусив зіграти невеличку виставу. Я збирався зімітувати пограбування. Через цей годинник у вашого чоловіка неприємності. Він не хоче його комусь там повертати. Ось і вирішив обставитися в такий спосіб. Потім я мусив влаштувати тут бардак, замовник уже придумав навіть, на кого можна перевести стрілки… Годинник, ясна річ, я мусив віддати йому. Я погодився, бо тут справді нема криміналу. Звичайно, я перевірив, чи його це квартира і все таке інше… Я зайшов сюди о дванадцятій сорок п’ять. Раптом приїхали ви обоє, від пристрасті забули про все на світі. Я заховався, а поки думав, що робити — з’явився той наркоман із пістолетом. У нього теж були ключі від вашої квартири.