Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Про інший, людський бік цієї історії, адвокат вперто намагався не думати. Він не має права співчувати клієнтам чи ненавидіти їх. Він робить свою роботу.
— Майнових претензій пані Гончаренко до вас не має, — сказав адвокат. — Квартиру та свою машину лишає вам, хоча цілком могла б на все це претендувати. І я вам скажу, Станіславе, — юрист присунувся ближче, — захотіла б забрати все — забрала б. У нас, та й не тільки в нас, до речі, закон у подібних випадках на боці жінок, що розлучаються. Не так важливо, хто ініціатор розлучення. Повелося так у світі: жінка завжди вибирає. Спочатку робить вибір із ким одружитися. Потім — із ким розлучитися, аби зійтися з іншим чи не сходитися ні з ким. Знаєте, я вам заздрю: у вас є свобода, дах над головою і засіб для пересування.
— Ту машину я їй подарував, — згадав чомусь Стає.
— Ну, а тепер вона вирішила залишити її вам, — адвокат глянув на годинник. — То як, будете щось оскаржувати чи все підпишете? Бо в мене за годину зустріч…
Станіслав Гончаренко погоджувався з адвокатом, коли той говорив про заздрість. Дійсно, є чому заздрити: він, Стає, не просто вільний, має дах над головою і засіб для пересування. В першу чергу він — живий.
Бо за подібних розкладів Ксенія, невірна, як з’ясувалося, дружина, запросто могла позбавити його життя і таки стати вдовою.
Стає узяв ручку. Швидко поставив всюди, де треба, свій підпис, а потім запитав адвоката:
— Можете мені допомогти?
— Чим саме? — у адвоката ледь не вирвалося небажане для представників його професії «з задоволенням».
— Порадьте когось, хто надасть послуги, скажемо так, делікатного характеру…
2
Офіс, у якому відбувалася зустріч, виявився маленьким та непоказним.
А кабінет, де проходили переговори — ще меншим. Власне, це справді був не кабінет, а кімната для перемовин, належним чином захищена від прослуховування.
Той, кому належав цей офіс, чоловік із сивими скронями років за сорок на вигляд, вимкнув Інтернет, потім закрив кришку ноутбука. На співбесідника дивився уважно, без жодної симпатії, проте поки що — без неприязні. Перед ним сидів черговий бізнесмен із фінансовими проблемами, яких від нового року через цей офіс і через цю переговорну кімнату пройшли десятки.
— З того, що я встиг дізнатися про вас, пане Горянов, у мене склалося не найкраще враження.
— Чому? — наївно запитав той, кого чоловік із сивими скронями назвав Горяновим.
— Тому що ви з коханкою кинули її чоловіка. Кидок вийшов зовсім не артистичним. Діяли ви, Ігоре Михайловичу… Михайлович, правильно?
— Правильно.
— Так ось, діяли ви, Ігоре Михайловичу, ломом. Ви не комбінатор, бо проти комбінації можна виставити іншу комбінацію. А проти лому нема прийому. Я б навіть визначив ваш спосіб дії як варіацію рейдерського захоплення.
Співбесідник промовчав, навіть відвів погляд, поглянув крізь скельця своїх окулярів на дітей у скверику за вікном.
— Але нехай це прозвучить парадоксально — з такими методами роботи ви, пане Горянов, все ж таки більше наша людина.
— Взагалі-то я просив про зустріч не для того, аби тут мене виховували, — все ж таки не стримався — огризнувся співбесідник.
— Ви, Ігоре Михайловичу, в будь-який момент можете піти звідси, — сивий відкинувся на спинку стільця. — Поки що вам це нічим не загрожує. Бо щойно я познайомлю вас із Скаженим Семом, вийти з цього офісу неушкодженим ви зможете лише в тому разі, якщо будете чемною та вихованою людиною. Яку батьки виховували на доктринах про неможливість брати чуже. І якщо вже взяв або дозволили взяти — то поверни вчасно.
— А не можна висловлювати свої думки якось простіше? — досить різким тоном поцікавився співбесідник.
Сивий схилив голову набік, вивчаючи нового знайомого, наче дивну комаху.
— Ви справді такий, як мені про вас говорили. Різкий, нетерплячий, не любите говорити і дуже не любите слухати. Це у вашій системі цінностей називається «жити своєю головою». Аби не втратити її, Горянов!
— Та чого це ви мене весь час лякаєте?
— Щоб ви злякалися, Ігоре Михайловичу! — просто пояснив сивий. — Бо часи зараз такі: люди зовсім страх втратили. А страх, аби ви знали, має таку природу, яка стимулює процес думання. Бач, ніхто в світі нічого не боявся, а отже — ніхто ні про що не думав. Тому і кричать тепер: «Криза! Криза! Рятуйте!». Хто кого рятуватиме? Багаті — бідних? Так багатих набагато менше стало, ніж було. Як думаєте, Горянов, хто кого тепер здатен урятувати?